я часто думаю, что было бы, если бы мы до сих пор не умели писать и считать. наверное, жизнь была бы скучной и однообразной. например, я люблю головоломки, разные . они мне развиваться, и я всегда радуюсь, когда нахожу правильное решение. — основа точных наук. без них невозможно построить корабль и самолет, автомобили и метрополитены, даже строительство домов требует точности. любовь к точным наукам развивает умение логически мыслить, анализировать, смотреть на вещи другими глазами и давать точное определение. я с большим старанием и желанием учу начальный курс , потому что ее знание меня к , , , высшей . это те ступени, которые я должен преодолеть, чтобы стать хорошим программистом. работа на компьютере, создание новых интересных программ — вот моя мечта. и я осуществлю ее. мое будущее связано с .
Очі в матері темні, схожі на дві живі грудочки землі. Руки ще молоді, але вже заковані в ланцюжки жилок, які струменять пульсуючою блакиттю. Коли поміж картоплею натрапляє на широкошабельне листя хрону, то кривиться, береться обома руками й вириває. З хріном вона воює завжди: і тоді, коли копаємо город, то нема йому ніякої пощади, і восени, коли збираємо урожай. Проте, незважаючи на цю війну, хрін не тільки не зникає, але й, здається, дає ще рясніші сходи, а тому ми маємо його, синювато-міцного, сльозливого, і в будні і в свято, і до м’яса й до нічого, як каже мати.
Тепер, коли згадую матір, уявляю її здебільшого на городі. Посушливого літа всю воду в криниці вибере, щоб полити свої грядки, щоб напоїти кожну рослину, — бо ж хочеться, щоб і капуста вродила, і морква була. Бачу, як восени копає картоплю, буряки, як носить усе те в погріб, висипає обережно, щоб не побилось, щоб не погнило.
Бачу стомлені її очі, бачу наморені її руки — і з кожним роком тих ланцюжків під згрубілою шкірою все більше, і вся мати — ще, здається, зовсім недавно по- молодому легка, весела й щаслива, схожа на сяяння свічки, — зараз потемнішала, обважніла, ті ланцюжки та чорнота землі беруть її у все надійніший полон, вона їхня бранка. Срібна моя свічко, що горітимеш у мені, що не погаснеш у своїх онуках, — стоїш ти й зараз у моїй уяві на городі, на скупій землі своєї скупої долі.
я часто думаю, что было бы, если бы мы до сих пор не умели писать и считать. наверное, жизнь была бы скучной и однообразной. например, я люблю головоломки, разные . они мне развиваться, и я всегда радуюсь, когда нахожу правильное решение. — основа точных наук. без них невозможно построить корабль и самолет, автомобили и метрополитены, даже строительство домов требует точности. любовь к точным наукам развивает умение логически мыслить, анализировать, смотреть на вещи другими глазами и давать точное определение. я с большим старанием и желанием учу начальный курс , потому что ее знание меня к , , , высшей . это те ступени, которые я должен преодолеть, чтобы стать хорошим программистом. работа на компьютере, создание новых интересных программ — вот моя мечта. и я осуществлю ее. мое будущее связано с .
Объяснение:
Очі в матері темні, схожі на дві живі грудочки землі. Руки ще молоді, але вже заковані в ланцюжки жилок, які струменять пульсуючою блакиттю. Коли поміж картоплею натрапляє на широкошабельне листя хрону, то кривиться, береться обома руками й вириває. З хріном вона воює завжди: і тоді, коли копаємо город, то нема йому ніякої пощади, і восени, коли збираємо урожай. Проте, незважаючи на цю війну, хрін не тільки не зникає, але й, здається, дає ще рясніші сходи, а тому ми маємо його, синювато-міцного, сльозливого, і в будні і в свято, і до м’яса й до нічого, як каже мати.
Тепер, коли згадую матір, уявляю її здебільшого на городі. Посушливого літа всю воду в криниці вибере, щоб полити свої грядки, щоб напоїти кожну рослину, — бо ж хочеться, щоб і капуста вродила, і морква була. Бачу, як восени копає картоплю, буряки, як носить усе те в погріб, висипає обережно, щоб не побилось, щоб не погнило.
Бачу стомлені її очі, бачу наморені її руки — і з кожним роком тих ланцюжків під згрубілою шкірою все більше, і вся мати — ще, здається, зовсім недавно по- молодому легка, весела й щаслива, схожа на сяяння свічки, — зараз потемнішала, обважніла, ті ланцюжки та чорнота землі беруть її у все надійніший полон, вона їхня бранка. Срібна моя свічко, що горітимеш у мені, що не погаснеш у своїх онуках, — стоїш ти й зараз у моїй уяві на городі, на скупій землі своєї скупої долі.