ответ:Ми любимо пригоди - вони навчають нас робити відкриття, дізнаватися щось нове, єднають з природою, виховують мусжність, вчать дивитися у вічі перешкодам, долати труднощі.
"Кожна пригода - до мужності дорога". Це народне прислів'я прямо говорить, що лише беручи безпосередню участь в самій пригоді, ми стаємо мужніми та відважними.
Пригоди бувають різними: одна триває 5 хвилин, інша - все життя. Одна - весела і смішна, іншу навіть згадувати лячно. Але всі вони загартовують тіло і дух.
"Мрія у кожного в серці живе". Ці слова дуже точно передають зміст, сутність мрії. Її неможливо забути, вона завжди з тобою, вона всередині і рветься назовні. Важливо не відмовлятися від намагань втілити мрію в життя за жодних обставин. Щоб потім не жалкувати.
Мрійте і поступово йдіть до мети! Це буде велика і цікава пригода.
Коли дивишся на запорожця на картині Монастирського, то перш за все починаєш пригадувати, чи бачив ти таких людей у житті: він здається небагатослівним і дуже незвичної зовнішності. Найбільше увага затримується на бритій голові і оселедцю. А потім вже помічаєш і пишні вуса, і козацьку шаблю, на яку оперся запорожець.
Невідомо, чи він високого зросту, але мені здається, що він мав би бути приблизно 180 см. Бачу, що він має широкі плечі і міцні руки.
В одязі вояк дуже акуратний. Біла сорочка виразно відтіняє жупан і хутровий кунтуш. Тут дуже майстерно художник використав поєднання чорного і червоного – кольорів прапору Запорізької Січі, кольорів прапору сучасної ОУН-УПА.
Я не знаю його думок, але вираз вольового обличчя показує: про що б він не думав у цю хвилину, зображену на картині, - ці думки про минуле і майбутнє України. Може, саме у ці хвилини він згадує свою дружину, яку залишив у своєму рідному селі? Може, пригадує свою останню зустріч з батьком, який перед походом давав йому настанови про товариські звичаї на Січі? А, може, перед очима стоїть його рідний син, який сьогодні був у першому своєму бою, і тепер запорожець розмірковує, чи достатньо войовничого козака він виростив? А, може, чоловік, як у молитві, зупинився, щоб подякувати Богові за прожитий день?
Брови зведені так, ніби він хоче у кожного глядача спитати: «Чи пам’ятаєш ти про своїх предків? Про те, як ми боролись за нашу волю? Чи вірний ти своїй державі?» Коли дивишся на нього, то хочеться стати струнко і сказати: «Героям слава!»
ответ:Ми любимо пригоди - вони навчають нас робити відкриття, дізнаватися щось нове, єднають з природою, виховують мусжність, вчать дивитися у вічі перешкодам, долати труднощі.
"Кожна пригода - до мужності дорога". Це народне прислів'я прямо говорить, що лише беручи безпосередню участь в самій пригоді, ми стаємо мужніми та відважними.
Пригоди бувають різними: одна триває 5 хвилин, інша - все життя. Одна - весела і смішна, іншу навіть згадувати лячно. Але всі вони загартовують тіло і дух.
"Мрія у кожного в серці живе". Ці слова дуже точно передають зміст, сутність мрії. Її неможливо забути, вона завжди з тобою, вона всередині і рветься назовні. Важливо не відмовлятися від намагань втілити мрію в життя за жодних обставин. Щоб потім не жалкувати.
Мрійте і поступово йдіть до мети! Це буде велика і цікава пригода.
Коли дивишся на запорожця на картині Монастирського, то перш за все починаєш пригадувати, чи бачив ти таких людей у житті: він здається небагатослівним і дуже незвичної зовнішності. Найбільше увага затримується на бритій голові і оселедцю. А потім вже помічаєш і пишні вуса, і козацьку шаблю, на яку оперся запорожець.
Невідомо, чи він високого зросту, але мені здається, що він мав би бути приблизно 180 см. Бачу, що він має широкі плечі і міцні руки.
В одязі вояк дуже акуратний. Біла сорочка виразно відтіняє жупан і хутровий кунтуш. Тут дуже майстерно художник використав поєднання чорного і червоного – кольорів прапору Запорізької Січі, кольорів прапору сучасної ОУН-УПА.
Я не знаю його думок, але вираз вольового обличчя показує: про що б він не думав у цю хвилину, зображену на картині, - ці думки про минуле і майбутнє України. Може, саме у ці хвилини він згадує свою дружину, яку залишив у своєму рідному селі? Може, пригадує свою останню зустріч з батьком, який перед походом давав йому настанови про товариські звичаї на Січі? А, може, перед очима стоїть його рідний син, який сьогодні був у першому своєму бою, і тепер запорожець розмірковує, чи достатньо войовничого козака він виростив? А, може, чоловік, як у молитві, зупинився, щоб подякувати Богові за прожитий день?
Брови зведені так, ніби він хоче у кожного глядача спитати: «Чи пам’ятаєш ти про своїх предків? Про те, як ми боролись за нашу волю? Чи вірний ти своїй державі?» Коли дивишся на нього, то хочеться стати струнко і сказати: «Героям слава!»
Объяснение: