Давно-давно колись в одному з наддністрянських сіл жила дівчина по імені Марійка, яка була вродливою: з чорними бровами, білим личком, довгою косою – і хоч багато хлопців сохли по ній, красуні було байдуже: нікого вона не любила. Зробити повний синтаксичний розбір
Його охопив сумнів: «Чи те я роблю, що слід? Чи здатний на це? Чому так тягне у невідоме?» І він зупинився серед шляху, подивився навкруги. Хоча дорога стелилася рівна й широка, він не міг іти далі: неспокій і невдоволення собою переповнили його. А обіч дороги громадилися вершини, які здавалися стрімкими й неприступними.
Їх оточували непрохідні хащі, яруги, стрімчаки й бескиди…
І все ж він зійшов з дороги й крізь нетрі та чагарі заторував власну стежину до вершини. І вже ніщо не могло зупинити сміливця. Він здіймався все вгору і вгору. «Божевільний!» — жахалися одні. «Відчайдушний!» — захоплено вигукували інші. «Щасливий!» — зітхали ті, які через свою кволість, не могли піти за першопрохідцем.
А були й такі, що заздрили й зневажали сміливця.
Але він здіймався на вершину, де не ступала ще нога людська. І то було його покликання й безсмертя. Як важливо в житті знайти себе, доки не пізно, доки ще молодий!
А йому йшов тридцять другий. За спиною в ньогоі вчителювання, участь у боях, робота в газеті художником, карикатуристом. Читачі в кожному номері шукали дотепні малюнки, під якими стояв підпис «Сашко». Друзі приходили до нього в майстерню, щоб подивитися, як під пензлем народжується пейзаж чи людський тип. І називали його талановитим.
А його не задовольняли ні карикатури, ні акварелі, ні олійні праці. Він почувався невдоволеним, бо відчував у собі силу творця нового мистецтва, що тільки-но утверджувалося. І однієї ночі він рішуче виходить зі своєї майстерні, щоб ніколи до неї не повернутися. Залишає назавжди мольберт, фарби, картини, поспішає на вокзал, сідає в поїзд, що везе його в Одесу. А вранці він уже стоїть перед директором кінофабрики й промовляє три слова:
— Хочу стати режисером!
В древние времена, когда не было карт, компасов, и навигаторов, люди ориентировались по тому, что предоставляла им природа. Самым популярным методом, в те времена, было ориентирование по солнцу и звездам. По солнцу можно было определить стороны горизонта днем, а по звездам ночью. По большому счету, ориентирование по звездам включает в себя и солнце. Солнце ведь звезда. С технической точки зрение – все верно. Но методы полностью отличаются.
Для начала, углубимся в историю. В древние времена, когда зарождалась такая наука, как астрология, и было замечено, что солнце, в определенное время года, постоянно движется в небе по одному и тому же пути, возник вопрос. Почему бы не обозначить стороны света, горизонта, относительно движения солнца?
Это мнение было революционным в навигации того времени. Так и появились стороны горизонта:
Восток – сторона света, где появляется небесное светило, на замену ночным звездам, в начале дня;Юг – сторона света, в которой это светило проводит большую часть дневного времени;Запад – сторона света, где большая звезда знаменует окончание дня;Север – сторона горизонта, противоположная югу, где солнце не бывает.