До іть буть ласка Знайди в ньому фразеологізми, які вжито з помилками. Відредагуй їх.

Марійка не любила відповідати за свої помилки чи необдумані вчинки. Як тільки хтось із дорослих дізнавався про неприємну ситуацію, яка сталася за її участі, дівчинка починала строїти глазки, вішати лапшу на вуха, аби уникнути тривалих розмов і, можливо, покарань. Але одного разу сталася прикра ситуація, яка навчила Машу не боятися правди й визнавати власні помилки. Марійка з подружкою Танею гралися м'ячем надворі. Раптом Маша поцілила прямо у візочок, де спала сестричка Тетянки. Дитя злякалося й підняло крик, Мама, яка якраз на хвильку зайшла в магазин, вибігла й спитала в дівчат, до сталося. Марійка за своєю звичкою почала зазирати пані Любі в очі, прикидатися божим одуванчиком, говорити, що то все Таня. Пані Люба суворо сказала, що всипе Тані по перше число й заборонить виходити на вулицю. Марійка зрозуміла, що треба зізнатися, бо інакше постраждає невинна людина- її подружка. З тих пір Маша завжди говорить правду.

Да! Я вважаю, що слово може бути вчинком! Тому що навiть слово може образити ще бiльше, нiж будь який вчинок.Треба слiдкувати за своiми словами, воно не горобець, вилiтить, не спiймаеш. якщо комусь сказати образливе слово, це i е образою, у деякому сенсi i вчинком! нiколи не треба говорити комусь образливi слова, тому що це дуже поганий вчинок , це образа людини, а нiхто не мае права образити людину! Так i добрi слова, коли говориш людинi комплименти, красивi слова, ты вчиняеш добрi речi , якi для тебе багато можут зробити у дальнiшому життi. Зробиш добро один раз, а воно до тебе вернеться в десять раз бiльше! Тому треба говорити лиш хорошi, добрi слова, цим ш робляться добрi вчинки.

Коли розтанули останні острівці снігу і запарувала земля, під весняними променями сонця з’явилися між деревами в лісі перші підсніжники. Мов лезом ножа, пробивають вони товстий килим торішнього листя.

 

За легендою, коли Бог створив траву, різні дерева і квіти, то подарував їм і різноманітні кольорові відтінки. Під кінець Бог створив сніг і сказав до нього: «А забарвлення підшукай собі сам». І пішов сніг шукати собі колір. Ходив, ходив, просив усіх, але ні трава, ні одна квітка не захотіла поділитися з ним своєю красою. І лише добрий підсніжник змилувався та й сказав: «Моя одежа дуже простенька, але як тобі подобається, то бери собі. Будемо разом жити й зростати». Взяв сніг забарвлення підсніжника, став білим-білим. Але з того часу не любить він ніяких квітів, всіх морозить, лише підсніжника пестить і голубить, як рідну дитину.

 

Ніжні білі пелюстки, наче усміхаючись, тягнуться до сонечка. Дивишся на ці ніжні квіточки, і на душі стає затишно й тепло.