Речення з однорідними підметами. Людина, птиця і бджола люблять погожу днину.
Речення з однорідними присудками. 1. Яким любив і шанував жайворонків. 2. Ми зустріли і провели друзів. 3. В небі сіяли зірки й виблискували в темній, як криця, воді.
Однорідні прикладки. 1. Художник-гуманіст, активний учасник руху за мир, за дружбу між народами, цілковите право сказати про себе: "Я належу людству". 2. Козланюк-прозаїк намагався розвивати традиції таких визначних літописців, як Іван Франко, Марко Черемшина, Василь Стефаник. 3. Всій країні стали відомі імена дослідників граматичного ладу української мови, такі як Євген Тимченко, Агатангел Кримський тощо.
Однорідні додатки 1. Твори Івана Франка захоплюють читача силою художнього слова, високою емоційністю художніх образів, глибиною думки й почуття. 2. Яким любив жайворонків, полиновий тлін, сонячні дні, тишу.
Однорідні обставини. 1. На північ, на південь, на захід, на схід, над трупами вигуків вночі. 2. Вчора і сьогодні, у місті і в селі, поширювався дух незалежності, дух державності, вимріяної і вистражданої цілими поколіннями людей.
АРОМАТ ЛЬВОВА Після кількагодинної прогулянки вулицями Львова починаєш відчувати себе мислителем загальнолюдського значення. Сюди приїжджають не просто подивитися, а духовно наснажитися. Не один колишній львів’янин, нині мешканець Києва, а чи Москви, чи Нью-Йорка, сподівається знову наситити своє серце флюїдами Львова, відчути солодку відповідність свого внутрішнього ритму з пульсом буття. У ту мить, коли довговічне каміння нашіптує про нетлінні цінності світобудови, коли історію прочитуєш навіть дотиком руки, — кров по жилах струменить так лагідно, як вода лісового струмочка. Різноманітні вежі, шпилі, куполи, колони є ніби вулканічним виверженням духовної магми людства, яка так буйно прорвалася назовні з невидимих глибин у цьому місті, що зветься Львовом, і застигла в дивовижних архітектурних формах. Тут сповнюєшся відчуттям, що життя не минає даремно. Невеликий архітектурний комплекс Вірменського катедрального собору є питомим фрагментом Львова, без якого той не був би самим собою. Мікросвітові собору притаманна аура, у якій народжуються емоції, здатні народжуватися тільки тут. Заснований 1356 р. , він став і культовим осередком численної вірменської громади й одним із культурних центрів львівського поспільства. Щоразу, крокуючи Вірменською вулицею, радо відчуваєш, як силует вежі храму, спроектованої Петром Красовським із Лугано, лагідно проникає в твою свідомість. Відгороджене ґратками подвір’я Вірменського собору викликає непереможне бажання потрапити під його склепіння, бо здається, що, ступивши за цей поріг, опиняєшся в іншому вимірі простору і часу. І ось ти стоїш між сивокамінними колонами аркадних ніш, та ще за непроникною стіною дошкульного львівського дощу, без якого такі хвилини немислимі: саме дощ створює ледь помітне водяне екранне полотно, на якому пробігають живі картини минулого. І це казково! А якщо спроби споглядання візій виявилися марними, то можна згадати яскраву сцену з відомого кінофільму за участю Михайла Боярського «Д’артаньян і три мушкетери» , у якій відбувається дуель гасконця з Атосом, Портосом і Арамісом. Місцем зйомки її й стало це подвір’я. Тут же — надгробки з епітафіями 600-річної давності, з яких удається зрозуміти хіба те, що й могили не вічні. Вулиця Вірменська — одна з не багатьох, яка передає львівську старовину найчіткіше, так би мовити, стійко утримує її аромат. Лаконічна й виразна форма ренесансного порталу житлового будинку № 20 чи не найкраще засвідчує собою XVI ст. , яке на Вірменській «випинається» з багатьох кутків і ніяк не поступиться наступним століттям. Навіть Хронос, котрий є символом швидкоплинності часу, фігурою котрого оздоблений фасад однієї з найцікавіших кам’яниць Львова — ампірний будинок «Пори року» , ніяк не може зарадити такому повільному рухові століть на цій вулиці. Навіть зодіакальний фриз, яким оздоблено цю ж кам’яницю, своїми дванадцятьма сузірними знаками втричі швидше лічить перебіг року, однак історична зміна віків усе одно ледь торкається вулиці Вірменської. Приваблюють рельєфи роботи Гартмана Вітвера на сусідній кам’яниці № 21, на яких прадавні міфологічні мотиви, напевно, також покликані символізувати людський поступ через народження нових поколінь. Поколінь, яким хоч і накреслено передавати одне одному естафету конкретної миті — «тепер і тут» , а все ж таки судилося колись оволодіти часом завдяки подоланню простору...
Людина, птиця і бджола люблять погожу днину.
Речення з однорідними присудками.
1. Яким любив і шанував жайворонків.
2. Ми зустріли і провели друзів.
3. В небі сіяли зірки й виблискували в темній, як криця, воді.
Однорідні прикладки.
1. Художник-гуманіст, активний учасник руху за мир, за дружбу між народами, цілковите право сказати про себе: "Я належу людству".
2. Козланюк-прозаїк намагався розвивати традиції таких визначних літописців, як Іван Франко, Марко Черемшина, Василь Стефаник.
3. Всій країні стали відомі імена дослідників граматичного ладу української мови, такі як Євген Тимченко, Агатангел Кримський тощо.
Однорідні додатки
1. Твори Івана Франка захоплюють читача силою художнього слова, високою емоційністю художніх образів, глибиною думки й почуття.
2. Яким любив жайворонків, полиновий тлін, сонячні дні, тишу.
Однорідні обставини.
1. На північ, на південь, на захід, на схід, над трупами вигуків вночі.
2. Вчора і сьогодні, у місті і в селі, поширювався дух незалежності, дух державності, вимріяної і вистражданої цілими поколіннями людей.
Після кількагодинної прогулянки вулицями Львова починаєш відчувати себе мислителем загальнолюдського значення. Сюди приїжджають не просто подивитися, а духовно наснажитися. Не один колишній львів’янин, нині мешканець Києва, а чи Москви, чи Нью-Йорка, сподівається знову наситити своє серце флюїдами Львова, відчути солодку відповідність свого внутрішнього ритму з пульсом буття. У ту мить, коли довговічне каміння нашіптує про нетлінні цінності світобудови, коли історію прочитуєш навіть дотиком руки, — кров по жилах струменить так лагідно, як вода лісового струмочка.
Різноманітні вежі, шпилі, куполи, колони є ніби вулканічним виверженням духовної магми людства, яка так буйно прорвалася назовні з невидимих глибин у цьому місті, що зветься Львовом, і застигла в дивовижних архітектурних формах. Тут сповнюєшся відчуттям, що життя не минає даремно.
Невеликий архітектурний комплекс Вірменського катедрального собору є питомим фрагментом Львова, без якого той не був би самим собою. Мікросвітові собору притаманна аура, у якій народжуються емоції, здатні народжуватися тільки тут.
Заснований 1356 р. , він став і культовим осередком численної вірменської громади й одним із культурних центрів львівського поспільства. Щоразу, крокуючи Вірменською вулицею, радо відчуваєш, як силует вежі храму, спроектованої Петром Красовським із Лугано, лагідно проникає в твою свідомість. Відгороджене ґратками подвір’я Вірменського собору викликає непереможне бажання потрапити під його склепіння, бо здається, що, ступивши за цей поріг, опиняєшся в іншому вимірі простору і часу. І ось ти стоїш між сивокамінними колонами аркадних ніш, та ще за непроникною стіною дошкульного львівського дощу, без якого такі хвилини немислимі: саме дощ створює ледь помітне водяне екранне полотно, на якому пробігають живі картини минулого. І це казково! А якщо спроби споглядання візій виявилися марними, то можна згадати яскраву сцену з відомого кінофільму за участю Михайла Боярського «Д’артаньян і три мушкетери» , у якій відбувається дуель гасконця з Атосом, Портосом і Арамісом. Місцем зйомки її й стало це подвір’я. Тут же — надгробки з епітафіями 600-річної давності, з яких удається зрозуміти хіба те, що й могили не вічні.
Вулиця Вірменська — одна з не багатьох, яка передає львівську старовину найчіткіше, так би мовити, стійко утримує її аромат. Лаконічна й виразна форма ренесансного порталу житлового будинку № 20 чи не найкраще засвідчує собою XVI ст. , яке на Вірменській «випинається» з багатьох кутків і ніяк не поступиться наступним століттям. Навіть Хронос, котрий є символом швидкоплинності часу, фігурою котрого оздоблений фасад однієї з найцікавіших кам’яниць Львова — ампірний будинок «Пори року» , ніяк не може зарадити такому повільному рухові століть на цій вулиці. Навіть зодіакальний фриз, яким оздоблено цю ж кам’яницю, своїми дванадцятьма сузірними знаками втричі швидше лічить перебіг року, однак історична зміна віків усе одно ледь торкається вулиці Вірменської. Приваблюють рельєфи роботи Гартмана Вітвера на сусідній кам’яниці № 21, на яких прадавні міфологічні мотиви, напевно, також покликані символізувати людський поступ через народження нових поколінь. Поколінь, яким хоч і накреслено передавати одне одному естафету конкретної миті — «тепер і тут» , а все ж таки судилося колись оволодіти часом завдяки подоланню простору...