Есе на тему «Учитель — професія від Бога. Усі інші — від Учителя

Хоть. длинный но все же диалог!

- Рома, привет! Не узнаешь меня?
- Коля... Коля, друг! Я так рад тебя видеть!
- Я тоже! Сколько мы не виделись с тобой? Год?
- Да нет, год еще не Я точно помню, зимой я тебя встречал как-то на улице! Как ты, Колян, поживаешь?
- Да все тренируюсь, с шестом прыгаю, как и раньше. По области недавно четвертое место занял. 
- Ух, ты!
- Да ты что, я так расстроился. Ведь и «бронзу» мог бы взять, но разок ошибся. Да хватит про этот спорт! Ты-то как живешь?
- А я тихо учусь по-прежнему. Налегаю на английский, как в говорится в фильме. Как называется, фильм этот?... «Стиляги!» Еще из Интернета теперь не вылажу. 
- Кстати, скоро лето! Бросай ты свой Интернет! Ты в этом году едешь в наш с тобой любимый лагерь?
- Как ты угадал? Еду, точно. Во вторую и в четвертую смены. А ты?
- А я еще не знаю, но отец обещал мне взять путевку. Теперь буду просить, чтобы у нас смены совпадали. А ты свой будущий отряд знаешь?
- Четвертый вроде.
- Вот и туда постараюсь попасть! Эх, Ромка, будем опять вместе в в волейбол на пляже играть!
- И девчонок ночью пугать и мазать пастой, помнишь?
- А то! Конечно, помню! Ну, друг, теперь дело за тобой. Ты звони, как определишься с путевкой. Номер мой еще не потерял?
- Нет, я его сохранил. Обязательно позвоню!

У кожної людини у рідному місті є свої улюблені місця – тих, куди приходиш, коли сумуєш або коли переповнений радісними почуттями. Про це місце знаєш тільки ти, це місце – тільки твоє, і ти нікому про нього не розповіси, тільки йому ти перевіряєш свої радості й суми. У мене теж є такий улюблений куточок – це наш міський парк, і я хочу про нього розповісти Уже кілька років пройшло з тих пор, як ми оселилися в нашій квартирі на «сьомому небі», тобто на сьомому поверсі висотного будинку. Навколо нашого будинку були невеликі гаї, і ми з родителями проводили там вихідні дні й навіть свята. Але проходили роки, а з ними поступово зникали зелені галявини, посадки й кущі черемшини. На їхньому місці побудували нові житлові мікрорайони. І стало смутно, що пішли безповоротно наші зелені друзі. Вирослі на наших очах дошкільники посадили перед будинком тополі й саджанці фруктових дерев, але ці дерева все-таки не повернуть назад тих веселих митей, коли ми вільно бігали по посадках От чому я йду у міський парк і всі частіше ловлю себе на думці, що дуже полюбила його – ніжний і ясно-зелений навесні, яскравий і барвистий улітку, що шарудить і жовтий восени, тихий і білий узимку. От переді мною колишеться зграйка берізок-сестричок, їх ніжні, легені листики тремтять на вітрі, як крильця на білому платті. Притулишся до білого стовбура, і здається, що чуєш, як по ньому повзуть трудяги-мурахи, а сама берізка розповідає казку про своє життя. Отут колись росли міцні молоді дубочки, а тепер я бачу змужнілі сильні дуби, бачу, як по їхніх гілках перелітають птаха й стрибають білки. Я сиджу на крамничці й любуюся блакитною ялиною – улюбленим деревом мого дитинства. Я уявляю собі новорічну ялинку, всю в блискучих іграшках і блискаючому «дощику». І спалахує давно забуте відчуття, коли прокидаєшся ранком із хвилюючою думкою: а що під ялинкою? Які подарунки приніс Дід Мороз? На цій крамничці часто сидять молоді мами сколясками. Тут вони відкривають своїм дітям таємниці природи: молоду зелену травичку, що колються колоски, невигадливі квіточки, пташку на гілці й мурахи на корі дерева. На цій крамничці відпочивають навчені досвідом бабусі й дідуся, які люблять своїх онуків навіть більше, ніж власних дітей. Отут, у парку, часто зустрічаються закохані. Я посміхаюся, і кудись ідуть дрібні неприємності. Потім виходжу з міського парку й таке відчуття, немов напилася живої води із джерела природи. Тихенько йду по протоптаних вузьких стежках і почуваю себе відпочилої й готової до нових, цікавих і важких справ, яких не боюся, тому що в мене є місце, у якому я завжди відпочиваю й де набираюся сил. Як добре, що в нас є міський парк!