Коми не треба ставити між частинами складносурядного речення А Життя торкає серця струни чулі і я на крилах пісні лину знов. Б Зрідка пробіжить тут заєць і спиниться на кручі вовк.
В Райдуга на небі барвно грає в землю упираючись тугу і ні на хвилинку не втихає тракторів розмова на лугу.
А, на думку італійського соціолога Ново Дізіонаріо волонтер – “це громадянин, який вільно, а не для того, щоб продемонструвати свої моральні зобов’язання чи законні обов’язки керується ідеєю суспільної та приватної солідарності. Волонтер, одного разу показавши здатність виконувати свої громадянські та власні обов’язки, надалі переходить в цілковите розпорядження суспільства, сприяє рішенню місцевих проблем надаючи пріоритет відвідуванню бідних та знедолених ”
Зараз волонтерство – потужний соціально-суспільний рух, спроможний прийняти на себе частину повноважень державних соціальних установ. Поняття “волонтер” і “волонтерство” є дуже широким.
В основу добровільності покладена здатність однієї людини безкорислива, у більшості випадків анонімно виконувати роботу на благо інших. Тобто, частину часу, енергії, знань, досвіду волонтер витрачає на виконання діяльності, яка приносить користь іншим людям чи суспільству в цілому. Однак, термін “волонтерство” означає передусім діяльність на основі добровільної волі.
На думку І.Д. Звєрєвої, волонтерський рух – це доброчинна робота, яка здійснюється фізичними особами на засадах неприбуткової діяльності, без заробітної плати, без просування по службі, заради добробуту та процвітання спільнот та суспільства в цілому. Людину, яка добровільно надає безоплатну соціальну до та послуги інвалідам, хворим особам та соціальним групам, що опинилися в складній життєвій ситуації, називають волонтером. [7, c. 25]
В Законі України “Про соціальну роботу з дітьми та молоддю” визначено, що волонтерський рух – добровільна, доброчинна, неприбуткова та вмотивована діяльність, яка має соціально корисний характер.
Волонтерський рух – це природно, і можливо він тільки у вільному, незалежному демократичному суспільстві. Служіння суспільству виховує громадянські почуття, а волонтерський рух, зокрема, є оптимальною умовою прояву альтруїзму гуманності для самореалізації та самовдосконалення людини будь-якого віку.
Волонтерський рух – це рух по наданню безкорисливої до тим, хто її потребує. Під цим поняттям розуміють волонтерські дії, як на місцевому, так і на державному рівнях, і разом з цим, як двосторонні та міжнародні програми. Волонтери відіграють різносторонню роль в розвитку та добробуті країн. В рамках національних програм і програм ООН сприяють розвитку гуманітарної до технічного співробітництва, пропаганди прав людини, демократії та миру.
Волонтери не отримують матеріальної до у вигляді заробітної плати, проте вони мають дещо інше – розвиток власних здібностей, моральне задоволення, відчуття власної необхідності тим , хто потребує до відчуття, що вони приносять користь, отримують нові знання. Скільки в світі волонтерів, стільки і мотивів безкоштовної роботи.
У сучасній Україні волонтерство набуває масового поширення. Символ волонтерів України – жовтий колір вбрання – означає тепло сонця, самовідданість і послідовність у бажанні зробити навколишній світ кращим.
Так, як більшість волонтерських угрупувань виникає стихійно та бере участь у одноразових акціях, існує нагальна необхідність розробки системного підходу до залучення волонтерів, організації їх діяльності та підтримки розвитку волонтерського руху. Головну роль у зміцнені позиції добровольців та формування позитивного ставлення громадськості до їх діяльності відіграє впровадження системи навчання волонтер
Кожну епоху розвитку людства визначає моральної свідомості, який виступає домінуючим даного часу, певного народу, конкретних соціально – економічних умов. В усі часи людство надзвичайно обережно, делікатно ставилося становлення духовності особистості, адже міцному ґрунті духовності, моральності, культури зростає особистість відповідальна думку, , вчинок.
формування духовних цінностей студентської молоді є досить актуальною в . Сьогодні виступає активною силою політичних змін і залежно від того, які цінності вона у ці зміни, яку культуру впроваджує, багато в чому залежати майбутнє суспільства, його , напрям трансформації. Суспільство зацікавлене в тому, щоб ці цінності і були демократичними. Їх формування – завдання актуальне і таке, що потребує нагальної уваги.
Поняття "духовність", "духовний" сьогодні вживають кожному кроці. Гуманітарні науки, виховна діяльність спрямовані формування "духовного розвитку особистості", публіцистика закликає формування "духовних основ" життя і суспільства, зростання національної самосвідомості, взаємозв’язок освіти і церкви прискорив процес відродження духовності в її релігійно – конфесійному розумінні.
Розбудова української державності, проведення реформ, побудова громадянського суспільства неможливі без розвитку української духовності. Протягом років незалежності нашої країни основним завданням державного управління був розвиток економіки, тому вирішення проблем у духовній сфері суспільства відбувалося залишковим принципом. Відсутність чіткої програми духовного відродження українського суспільства гальмувало втілення будь-яких реформ у всіх сферах суспільного життя. Пріоритетною сферою у духовності і культурному розвитку суспільства була і залишається освіта. Тому головне завдання сучасної освіти – це розвиток духовної культури особистості, що в підсумку стає основою формування і становлення особистості.
духовності й духовної культури молодої людини завжди хвилювала й хвилює кожного педагога, вихователя, куратора, адже формування її духовної культури – це ще й формування її свідомості, світогляду, включення в економічне, політичне, культурне життя народу, уклад життя сім’ї, нації.
Оволодіння студентською молоддю духовною культурою підносить свідомість особистості вищий щабель, наповнюють життя й діяльність високими громадськими цілями. Духовність зміцнює єдність усього суспільства, забезпечує подолання труднощів шляху його розвитку.
Духовно – моральне виховання молоді – це водночас велика відповідальність і джерело зміцнення нації. Духовно – моральний потенціал складають загальнолюдські та християнські цінності, моральні норми, які є регуляторами взаємовідносин у суспільстві. Звичайно, людина не може жити тільки рахунок духовних цінностей. Але сучасна взагалі не бачить сенсу в духовності. Це певною мірою пов’язано із вихованням, а також середовищем, в якому людина реалізовується, суспільством, в якому вона живе. У теперішній , коли є можливості духовного зростання, сучасні молоді люди не потребують цього.
Потреба у спілкуванні, активному відпочинку зникає, адже зміну приходять віртуальні Інтернет-мережі, які пропонують молоді спілкування не виходячи із дому. Тому сьогодні необхідні більш дієві засоби залучення молоді джерел духовного, вічного, нетривіального, а також пробудження і подальшого духовного розвитку індивіда потрібно створити відповідні умови.
І питання це надзвичайно важливе, оскільки духовність – це творча спрямованість, наснага, енергія людини, її здатність самоусвідомлення себе як особистості. У практиці виховання пропонуються нині різні технології формування духовності молоді. Це і духовна реабілітація особистості через засоби масової інформації, через проникнення у світ мистецтва, через живе спілкування, позанавчальна виховна робота.