Людина не може існувати без духовних цінностей. Про матеріальні цінності і зовсім говорити не доводиться, адже їх необхідність зрозуміла для всіх за замовчуванням. А ось з духовними цінностями зовсім інша справа – сучасні люди чомусь нерідко їх заперечують, ставляться до них трохи зверхньо, вважаючи, що завжди можна обійтися без духовного, якщо матеріальне в порядку. Але особисто я не можуть з цим погодитися. Я впевнений, що наше українське суспільство має ряд духовних цінностей, дотримуватися які просто зобов’язаний кожен свідомий громадянин. Які ж цінності найбільш дорогі в нашому суспільстві? На що варто звертати увагу, щоб бути адекватним, корисним і цінним членом суспільства, а не безглуздо проживати своє життя, проводячи роки в порожній діяльності? По-перше, такою цінністю є повага до старших, особливо – до своїх рідних. Кожна людина, коли приходить у світ, не може вижити самостійно, їй необхідна турбота і повноцінний догляд. Вона отримує все це і зростає здоровою і задоволеною життям. Саме в цей період дуже важливо не забути про те, хто допоміг тобі вирости, хто доглядав за тобою. Дуже важливо потім віддячити цим людям взаємністю. З роками батьки зовсім не стають молодшими і більш сильними фізично. Навпаки, вони старіють і в літньому віці їм необхідний догляд. Діти не мають права забувати про те, що їх батькам потрібна їхня до вони зобов’язані допомагати своїм батькам у всьому, бути хорошими дітьми. Цінність такого ставлення дуже висока, я думаю, що вона є однією з найвищих. Повага до батьків і до м повинна бути обов’язковою в житті кожної свідомої людини.
ответ:У театр ходжу 3-4 рази на місяць. Звичайно, бувають місяці, коли вдається частіше, але трапляється і навпаки.
Театр люблю з дитинства, переважно через можливість гати наживо за грою акторів. Це як захоплива кінострічка, але без дублів і права на помилку. Я часто порівнюю це з фотозйомкою на плівку: ти маєш один кадр і повинен його не зіпсувати. Мені подобається те, як акторам, режисерам і решті, хто працює над створенням вистави, вдається без особливих спецефектів, іноді навіть без декорацій, витворити цілий світ.
Ходжу в різні театри і навіть намагаюся відвідувати театри в інших містах, коли подорожую. Завжди беру з собою друзів, мабуть, переважно тому, що люблю ділитися емоціями. Нерідко збираю великі компанії, люблю залучати людей до цієї культури.
Театр Франка став моїм улюбленим давно, ще з підліткових років. Тоді він аж запав у душу, особливо коли я вперше побачила на сцені Богдана Сильвестровича (Богдан Ступка – ред.). Тепер важко сказати, чому він улюблений, мені подобаються й інші театри. Мабуть, театр Франка – це як перша закоханість, залишилося багато теплих спогадів. Я навіть мала нагоду познайомитись і поспілкуватись зі Ступкою – це була визначна зустріч у моєму житті.
Я завжди жартую, що обираю вистави за принципом «ще не бачила». Але насправді можу відвідувати один спектакль кілька разів. Часто доводиться обирати вистави під компанію чи подію – це як обирати фільм для перегляду.
На мене стільки вистав справляли враження, що важко пригадати якусь одну. Згадується переважно щось з останнього. Наприклад, вистава «Тату ти мене любив?» в театрі «Золоті ворота». Вона вразила саме історією – життєвою і близькою – та акторами, котрі передали всі її тонкощі. Просто неймовірно, як у маленькому чорному залі, з абсолютною відсутністю декорацій, завдяки постановці та грі акторів у голові вимальовується повна картинка. Ти бачиш місце, де все відбувається, – і це ще більше персоналізує сприйняття спектаклю.
ответ:У театр ходжу 3-4 рази на місяць. Звичайно, бувають місяці, коли вдається частіше, але трапляється і навпаки.
Театр люблю з дитинства, переважно через можливість гати наживо за грою акторів. Це як захоплива кінострічка, але без дублів і права на помилку. Я часто порівнюю це з фотозйомкою на плівку: ти маєш один кадр і повинен його не зіпсувати. Мені подобається те, як акторам, режисерам і решті, хто працює над створенням вистави, вдається без особливих спецефектів, іноді навіть без декорацій, витворити цілий світ.
Ходжу в різні театри і навіть намагаюся відвідувати театри в інших містах, коли подорожую. Завжди беру з собою друзів, мабуть, переважно тому, що люблю ділитися емоціями. Нерідко збираю великі компанії, люблю залучати людей до цієї культури.
Театр Франка став моїм улюбленим давно, ще з підліткових років. Тоді він аж запав у душу, особливо коли я вперше побачила на сцені Богдана Сильвестровича (Богдан Ступка – ред.). Тепер важко сказати, чому він улюблений, мені подобаються й інші театри. Мабуть, театр Франка – це як перша закоханість, залишилося багато теплих спогадів. Я навіть мала нагоду познайомитись і поспілкуватись зі Ступкою – це була визначна зустріч у моєму житті.
Я завжди жартую, що обираю вистави за принципом «ще не бачила». Але насправді можу відвідувати один спектакль кілька разів. Часто доводиться обирати вистави під компанію чи подію – це як обирати фільм для перегляду.
На мене стільки вистав справляли враження, що важко пригадати якусь одну. Згадується переважно щось з останнього. Наприклад, вистава «Тату ти мене любив?» в театрі «Золоті ворота». Вона вразила саме історією – життєвою і близькою – та акторами, котрі передали всі її тонкощі. Просто неймовірно, як у маленькому чорному залі, з абсолютною відсутністю декорацій, завдяки постановці та грі акторів у голові вимальовується повна картинка. Ти бачиш місце, де все відбувається, – і це ще більше персоналізує сприйняття спектаклю.
Объяснение: