одного разу хлопчику захотілося розсмішити свій клас на уроці інформатики. спочатку він не знав, як це зробити, але побачив на сервері папку з непристойною назвою. хлопчак здивувався, але раптом вигукнув на весь клас: «дивіться, яку я папку зробив! ». всі над ним посміялись, а коли прийшов вчитель, розповіли йому, що цей учень зробив погану папку.
вчитель інформатики покарав хлопця за такий ганебний вчинок, хоч насправді учень лишень похвалився чужою провиною, але вже було запізно щось міняти. тоді хлопцю стало соромно, він збагнув, що його жарт виявився зовсім не смішним. не дарма ж народна мудрість каже: «не всякі жарти бувають чогось варті» (кудряшов анатолій)
i«ліпше своя хата, як чужа палата»
жив — був один чоловік. мав він сім’ю: маму, тата, брата та сестру. мав він і своє господарство, хату, коня, корову та овець! рано-вранці іван (так звали чоловіка) вставав і йшов ловити рибу, вдень він господарював, а ввечері, стомлений, відпочивав із сім’єю на ґанку.
все було добре, та чогось не вистачало. йому здавалося, що десь там вдалині є краще життя. він зібрав свої речі та покинув рідну домівку. довго іван блукав на чужині, але все, що він бачив, він порівнював з рідним домом. і нарешті хлопець зрозумів, що треба повертатися додому, бо ліпше своя хата, як чужа палата. (сафонов микита)
«яка робота, така й плата»
колись дуже-дуже давно жив у якомусь селі йонька. надумав він якось грошей заробити. розмірковував він, і дійшов висновку, що він прикинеться вправним кравцем. пішов він у інше село. там йому один чолов’яга замовив сорочку та штани. але йонька працював за принципом «косо, криво, аби живо», тому, коли той чоловік прийшов на примірку і побачив його роботу, він гнався за йонькою аж до його садиби.
правду кажуть в народі: «яка робота, така й плата! » (канов богдан)
Ми відпочивали на цьому острові третій день. Чекаючи товариша, який подався в село закупити продуктів, я оглядав усе довкола.
Згодом побачив, як від берега рушив човен. У ньому сиділо троє засмаглих парубійків.
Скупавшись і перевіривши снасті, я пішов через острівець на протилежний берег. Раптом почув дивний звук. Повернувшись, побачив у розкуйовдженому гіллі куща собаку. Він лежав і здавався повністю безпорадним: лапи безвільно відкинуті вбік, морда - на зів'ялому листі. Собака не поворухнувся, тільки повільно повів запаленим оком, що виражало біль і тугу. Очевидно, хворий чи поранений. Як же пес опинився на острові? Невже його привезли хлопці, які нещодавно приставали до острова на човні? Знайшовши неподалік бляшанку, я набрав води і спробував напоїти тварину. Собака намагався ковтнути рятівну вологу.
- Де ти взяв цього пса? - почувся голос товариша.
І в цю мить собака загарчав, ледве підвівся і встав на чотири лапи. Я не міг повірити своїм очам: невже тварина, яка ледь переводила подих, звелась і навіть силкується захистити мене?
Я розповів про човен, що причалював до берега, яким, мабуть, і підкинули пса.
Ми оглянули собаку. На боці суцільна рана, шерсть облізла, шкіра подекуди відвисла. Не можна було без душевного болю дивитися на нещасну тварину.
Ми енергійно взялися його лікувати. Спершу промили рану водою, змиваючи налиплий пісок, потім обережно обробили йодом, присипали стрептоцидом і перев'язали моєю сорочкою.
Довірившись нам, собака стояв сумирно, лише іноді сіпався від болю, щулив тремтячі вуха, мружив очі.
Я відчував, як у ці хвилини сповнююсь співчуттям, співпереживанням, - дарма що ми лікували тварину, а не людину.
Ми спорудили з листя курінь і сховали собаку від пекучого літнього сонця, пригадали цікаві мисливські пригоди, уявляли, як восени підемо з ним на полювання.
Раптом почулося хрипкувате пострілювання мотора. Зовсім неподалік до берега пристав човен, який я одразу впізнав. Із нього вийшла дівчина.
- Альбатрос! - озвалася вона.
Собака, що досі непорушно сидів коло намету, моторно звівся і з хворобливою грацією пораненої тварини побіг назустріч. Дівчина опустилася навколішки і погладила пса поміж вухами.
- Це ваш собака? - запитав я непривітно. - Що з ним ста лося?
Дівчина ніяково розповіла, що це собака товариша і що тварина мало не обварилася, коли випадково перевернувся казан з рибальською юшкою... А на наш докір, що не допомогли гончакові, пояснила, що ніхто не знав, як це зробити.
— То ви привезли його здихати на острів? - різко перервав дівчину мій товариш. - Курс лікування ще не закінчено, до побачення.
Дівчина, гнівно глянувши на нас, круто розвернулася, пішла геть. Собака спробував кинутися навздогін, та товариш міцно тримав його за ремінь, заспокоюючи. Коли човен віддалився, товариш відпустив ремінь. Собака підбіг до води і тужливо заскімлив, дивлячись на протилежний берег Дніпра, де на узліссі біліли намети молодіжного табору.
— Від нього відреклись, а він не здатен осягнути людської жорстокості, відплачує за неї незрадливою любов'ю. Вірність! - сумно сказав товариш.
«не всякі жарти бувають чогось варті»
одного разу хлопчику захотілося розсмішити свій клас на уроці інформатики. спочатку він не знав, як це зробити, але побачив на сервері папку з непристойною назвою. хлопчак здивувався, але раптом вигукнув на весь клас: «дивіться, яку я папку зробив! ». всі над ним посміялись, а коли прийшов вчитель, розповіли йому, що цей учень зробив погану папку.
вчитель інформатики покарав хлопця за такий ганебний вчинок, хоч насправді учень лишень похвалився чужою провиною, але вже було запізно щось міняти. тоді хлопцю стало соромно, він збагнув, що його жарт виявився зовсім не смішним. не дарма ж народна мудрість каже: «не всякі жарти бувають чогось варті» (кудряшов анатолій)
i«ліпше своя хата, як чужа палата»
жив — був один чоловік. мав він сім’ю: маму, тата, брата та сестру. мав він і своє господарство, хату, коня, корову та овець! рано-вранці іван (так звали чоловіка) вставав і йшов ловити рибу, вдень він господарював, а ввечері, стомлений, відпочивав із сім’єю на ґанку.
все було добре, та чогось не вистачало. йому здавалося, що десь там вдалині є краще життя. він зібрав свої речі та покинув рідну домівку. довго іван блукав на чужині, але все, що він бачив, він порівнював з рідним домом. і нарешті хлопець зрозумів, що треба повертатися додому, бо ліпше своя хата, як чужа палата. (сафонов микита)
«яка робота, така й плата»
колись дуже-дуже давно жив у якомусь селі йонька. надумав він якось грошей заробити. розмірковував він, і дійшов висновку, що він прикинеться вправним кравцем. пішов він у інше село. там йому один чолов’яга замовив сорочку та штани. але йонька працював за принципом «косо, криво, аби живо», тому, коли той чоловік прийшов на примірку і побачив його роботу, він гнався за йонькою аж до його садиби.
правду кажуть в народі: «яка робота, така й плата! » (канов богдан)
Пригода на острові
Ми відпочивали на цьому острові третій день. Чекаючи товариша, який подався в село закупити продуктів, я оглядав усе довкола.
Згодом побачив, як від берега рушив човен. У ньому сиділо троє засмаглих парубійків.
Скупавшись і перевіривши снасті, я пішов через острівець на протилежний берег. Раптом почув дивний звук. Повернувшись, побачив у розкуйовдженому гіллі куща собаку. Він лежав і здавався повністю безпорадним: лапи безвільно відкинуті вбік, морда - на зів'ялому листі. Собака не поворухнувся, тільки повільно повів запаленим оком, що виражало біль і тугу. Очевидно, хворий чи поранений. Як же пес опинився на острові? Невже його привезли хлопці, які нещодавно приставали до острова на човні? Знайшовши неподалік бляшанку, я набрав води і спробував напоїти тварину. Собака намагався ковтнути рятівну вологу.
- Де ти взяв цього пса? - почувся голос товариша.
І в цю мить собака загарчав, ледве підвівся і встав на чотири лапи. Я не міг повірити своїм очам: невже тварина, яка ледь переводила подих, звелась і навіть силкується захистити мене?
Я розповів про човен, що причалював до берега, яким, мабуть, і підкинули пса.
Ми оглянули собаку. На боці суцільна рана, шерсть облізла, шкіра подекуди відвисла. Не можна було без душевного болю дивитися на нещасну тварину.
Ми енергійно взялися його лікувати. Спершу промили рану водою, змиваючи налиплий пісок, потім обережно обробили йодом, присипали стрептоцидом і перев'язали моєю сорочкою.
Довірившись нам, собака стояв сумирно, лише іноді сіпався від болю, щулив тремтячі вуха, мружив очі.
Я відчував, як у ці хвилини сповнююсь співчуттям, співпереживанням, - дарма що ми лікували тварину, а не людину.
Ми спорудили з листя курінь і сховали собаку від пекучого літнього сонця, пригадали цікаві мисливські пригоди, уявляли, як восени підемо з ним на полювання.
Раптом почулося хрипкувате пострілювання мотора. Зовсім неподалік до берега пристав човен, який я одразу впізнав. Із нього вийшла дівчина.
- Альбатрос! - озвалася вона.
Собака, що досі непорушно сидів коло намету, моторно звівся і з хворобливою грацією пораненої тварини побіг назустріч. Дівчина опустилася навколішки і погладила пса поміж вухами.
- Це ваш собака? - запитав я непривітно. - Що з ним ста
лося?
Дівчина ніяково розповіла, що це собака товариша і що тварина мало не обварилася, коли випадково перевернувся казан з рибальською юшкою... А на наш докір, що не допомогли гончакові, пояснила, що ніхто не знав, як це зробити.
— То ви привезли його здихати на острів? - різко перервав
дівчину мій товариш. - Курс лікування ще не закінчено, до
побачення.
Дівчина, гнівно глянувши на нас, круто розвернулася, пішла геть. Собака спробував кинутися навздогін, та товариш міцно тримав його за ремінь, заспокоюючи. Коли човен віддалився, товариш відпустив ремінь. Собака підбіг до води і тужливо заскімлив, дивлячись на протилежний берег Дніпра, де на узліссі біліли намети молодіжного табору.
— Від нього відреклись, а він не здатен осягнути людської
жорстокості, відплачує за неї незрадливою любов'ю. Вірність! -
сумно сказав товариш.