О постаті убиті любі, О дорогі розквітлі губи. Міє Мареє, Єтто Лорі, Анні і ти Маріє, Де ви дівчата. Я вас питаю, Та біля водограю, Що плаче й кличе Голубка маревіє.
Душа моя в тремкій напрузі, Де ви солдати мої друзі. Де ви Бійї Даліз Реналь, Печальні ваші імена. Як у церквах ходи луна. Б'ють відгомоном до небес, Ви в сонну воду глядитесь. І погляд ваш вмирає десь, Де Брак де Макс Жакоб Дерен, Що в нього очі як той Рейн. Де милий Кремніц волонте, Вже може їх нема тепер. Душа ятриться з непокою, 1 водограй рида зі мною, А як вони іще живі. Десь б'ються на Північнім фронті, Тим олеандри всі в крові. І сонце ранене в траві, На багрянистім горизонті ".
Я виростав в безводному краю, Де була морем дощова калюжа, Не бачив довго я й малої річки, Та чув я змалку слово чарівне: Дніпро…
Я слухав жадібно ті повісті бувальців: Один плоти колись Дніпром сплавляв, Той плив Дніпром, а той в ньому купався, Той рибу там ловив, той жив біля Дніпра, – І всі захоплено йому хвалу складали… Дніпро…
На досвітках читали вголос “Кобзаря”, Співали часом там – “Реве та стогне…”, І знов Дніпро ставав переді мною, У снах я марив хвилями й човнами, На них пливли кудись з піснями козаки… Дніпро…
І ось прийшла якась чудна хвороба: Я раптом перестав і їсти й пити, Усе дививсь в той бік, де був Дніпро, І твердив все: “Я хочу до Дніпра!” Дніпро…
О постаті убиті любі,
О дорогі розквітлі губи.
Міє Мареє,
Єтто Лорі,
Анні і ти Маріє,
Де ви дівчата.
Я вас питаю,
Та біля водограю,
Що плаче й кличе
Голубка маревіє.
Душа моя в тремкій напрузі,
Де ви солдати мої друзі.
Де ви Бійї Даліз Реналь,
Печальні ваші імена.
Як у церквах ходи луна.
Б'ють відгомоном до небес,
Ви в сонну воду глядитесь.
І погляд ваш вмирає десь,
Де Брак де Макс Жакоб Дерен,
Що в нього очі як той Рейн.
Де милий Кремніц волонте,
Вже може їх нема тепер.
Душа ятриться з непокою,
1 водограй рида зі мною,
А як вони іще живі.
Десь б'ються на Північнім фронті,
Тим олеандри всі в крові.
І сонце ранене в траві,
На багрянистім горизонті ".
Я виростав в безводному краю,
Де була морем дощова калюжа,
Не бачив довго я й малої річки,
Та чув я змалку слово чарівне:
Дніпро…
Я слухав жадібно ті повісті бувальців:
Один плоти колись Дніпром сплавляв,
Той плив Дніпром, а той в ньому купався,
Той рибу там ловив, той жив біля Дніпра, –
І всі захоплено йому хвалу складали…
Дніпро…
На досвітках читали вголос “Кобзаря”,
Співали часом там – “Реве та стогне…”,
І знов Дніпро ставав переді мною,
У снах я марив хвилями й човнами,
На них пливли кудись з піснями козаки…
Дніпро…
І ось прийшла якась чудна хвороба:
Я раптом перестав і їсти й пити,
Усе дививсь в той бік, де був Дніпро,
І твердив все: “Я хочу до Дніпра!”
Дніпро…