Непоширеним звертанням ускладнено речення: А) Бідна волошко, чому ти у житі, а не на клумбі волієш рости?
Б) Давай-но, серце, ми печаль облишимо, усі негоди одцвітуть, як дим.
В) Дозволь мені, мій вечоровий світе, зустріти ранок.
Г) Ні, світе мій, вовік не розлюбить святі поля твої, і небеса, і води.​

Я нещодавно приїхав до бабусі,я мало кого знав в цьому селі.І ось одного разу сказала мені бабусі сходити до її знайомої забрати хліб.йду я по дорозі,на зустріч шла незнайома мені дівчинка вона посміхалися так відкрито неначе від самої душі ,від самого серця.Її погляд здавався щирим і справжнім,вона привіталась зі мною.Я зрозумів від разу що в моєму місті мало таких відкритих,щирих людей.Ось прийшов я до тітки Марії,вона зустріла мене гостинно,неначе я прийшов до давньої мені знайомої,я побачив що в них є на задньому дворі сад,там багато дерев ,і вирішив туди сходити.Там так дзвінко і мелодійно співали солов'ї та різні птахи.Ось я зайшов до хатиКінец не знаю

На полотні зображений пасічник, колишній запорожець, який літнім днем ​​в саду, в тіні дерев, пригощає гостя — козака-запорожця. Запорожець сидить з бандурою біля куреня і розповідає про свої походи. Перед ними на землі розстелена скатертина з частуванням. До козака дружина господаря привела дітей, щоб показати гостю. Дівчинка постарше поводиться вже впевнено, а хлопчик у білій сорочці соромливо мне в руках шапку. Напевно, і господар, і гість задумалися в цю хвилину про те, що хлопчина незабаром стане козаком, а значить, захисником Вітчизни. Нас досі захоплює величезна майстерність живописця, який зумів втілити на полотні дихання минулого життя; так само зачіпає нас сором’язливість хлопчика перед гостем із Запоріжжя — відважним козаком, лицарем України, захисником свободи.