Особовий займенник є в реченні *

Все так і потягло до води, до її чистої хвилі, до її цілющої прохолоди.
Яворові сниться яворина та її кохання молоде.
Лось звівся, тепер його постать чітко вимальовувалася в досвітніх сутінках.
А море і сердиться, й лає вітри, що нишком його підслухають з гори.

довго тяглася морозна зима. але нарешті настав їй кінець. прийшла довгоочікувана весна. дні стоять погожі. ласкаві промені сонця ллють на землю світло й тепло. біжать, дзюрчать струмки. на деревах зеленіють листя. по землі повзають численні мурахи.

щовесни повертаються з теплих країв
на батьківщину граки, шпаки, журавлі, дикі гуси, жайворонки. вони прямують в рідні ліси, гаї, сади. птахи летять на озера, болота — туди, де народилися і виросли. там вони побудують гнізда, виведуть пташенят і будуть жити до приходу осені.

місток від однієї людини до іншої прокладає пам’ять. її також можна тренувати, як тренують пам’ять на вірші, формули, правила, номери телефонів. а пам’ять серця тренують увагою до близьких людей. це означає, що треба прагнути пам’ятати про їхні прохання, справи, турботи, про те, що вони люблять,
що їх тішить і що засмучує, що для них важливе, які дати для них особливо дорогі.

уміння співчувати, розуміти стан іншої людини - найважливіша, мабуть, магістраль комунікабельності. до того, хто щиро співчуває, тягнуться інші люди, до нього хочеться йти і з радістю, і з сумом, з ним
діляться думками, йому виливають душу, з ним прагнуть дружби.

психологи вважають, що здатність до співпереживання, співчування потребує добре розвинутої уваги. не легкості фантазії, такої властивої дитинству, а уяви, що напружує душевні сили, спроможності перемістити своє «я» в іншу людину,
відчувати те саме, що відчуває вона. уміння сприймати чужі радість, сум, біль, як свої власні, звичайно, нелегко навчитися. але саме в ці моменти ми стаємо чуйніші, добріші (д. орлова).