Підкреслити другорядні члени речення. Землю засипав пухкий сніг, м'який і легкий. Він засипав землю,обвів лінії тинів, обліпив стовбури високий дерев, чорних і безлистих.
Між білою сіткою гілок видно синє небо, високе й безхмарне. Зелень ялин, свіжих і лапатих, виглядає з-під землі. Здається, надворі стоїть весна, одягнена в білі шати.
Великдень - один із найбільших свят усього світу. Це день, коли воскрес Іісус Христос. Він віддав своє життя заради нас всіх. Над вечір перед Великдем люди пекуть паски, варять яйця - це ціле іскуство. Паски дуже гарно прикрашають. Яйця люди розмальовують різноманітними малюнками. На сам Великдень люди їдуть з пасками і з яйцями до церкви. Потім люди їдуть додому, у кожній родині всі збираються за спільним столом та вітають один одного зі святом, та говорять: "Іісус Воскрес". Потім, якщо люди збираються у госини, вони беруть з собою пасочку та яйця, щоб привітати господаря дому. Я дуже люблю це свято! Воно дивовижне, на це свято збирається уся моя сім'я, і цьому я дуже рада.
Одного разу ми з Дмитриком Копиловим, з яким навчаємося в одному класі й навіть сидимо за однією партою, поїхали у вихідний на риболовлю. Стояв травень, вода була холодна, і ще ніхто не купався. Нам повезло: ми піймали трохи риби. На містку, з якого ми ловили рибу, хтозна звідки з'явилося щеня. Воно тихенько скиглило, видно, було голодне. Шерсть на ньому звалялася, так що не можна було визначити, якого вона кольору. Цуцик дрібно тремтів — чи то від холоду, чи то від страху. Ми поділилися зі щеням сосискою. Підкріпившись, він почав леститися до нас. "А цікаво, чи уміє він плавати?" — запитав я. "Навряд чи його у воду заманиш і сосискою, — відповів Дмитрик. — Усе-таки холодно ще". "А навіщо його заманювати?" — сказав я і штовхнув щеня у воду. Від підмостків до води було понад напівметра. Щеня, дійсно, попливло, але видертися на берег не могло, застряло в очереті. Воно голосно скавучало, ніби кликало на до "Ну, чого стоїш? — запитав Дмитрик. — Іди діставай". "Я не полізу в холодну воду", — відповів я. Тоді мій товариш роззувся, засукав холоші і ступнув у воду. Щеня він вирішив віднести додому. Дмитрик сказав: "Нехай обігріється, а там десь прилаштуємо".
Через кілька днів я прийшов до товариша в гості. Із сусідньої кімнати вискочив рудий пухнатий клубок і радісно скавучав. "Впізнаєш? — запитав Дмитрик. — Щеня ми залишили й назвали Бубликом". — "Чому Бубликом?" — "А бачиш, хвіст у нього так закручений, що нагадує бублик", — засміявся друг.
Щеня підбігло до мене. Я нахилився, щоб погладити його. Бублик дружелюбно лизнув мою руку. Я почервонів. Мені стало соромно