Чи хто згадає, чи забуде Мене в снігу на чужині Однаковісінько мені. Але дуже важко повірити у його байдужість щодо причетності до рідної України: "Мені однаково, чи буду // Я жить в Україні, чи ні". Для поета рідна земля була святою, він так щиро ї любив! Але його житТєвий шлях несе на собі відбиток довгого перебування у кріпацькій неволі — "На нашій своїй землі". Та перед цими рядками є й інші: "На нашій славній Україні". З одного боку, Україна славна і наша, азіншого — все-таки, "не своя", бо невільна, сама собі не належить. Гадаю, саме в цьому парадоксі й міститься геніальна тема твору: не вражаюче глибоке відображення трагізму людини, яка так багато зробила для своєї Батьківщини, але нараз відчула, що через певні обставини від іїї праці може не залишитися й "малого сліду". Умисне лукавить поет і тоді, коли пише, що "малого сліду не покину" на Україні і що його "не пом'яне батько з сином". Навіщо ця "маска" ліричного героя, який робить заяви, що можуть викликати у читача підозру щодо його щирості? На це питання я знайшов відповідь тільки тоді, коли зрозумів, що ці запевняння поета про власну байдужість до того, чи буде він жити в Україні, чи ні, чи згадуватимуть його на рідній землі, чи не згадуватимуть, все це для того, щоб наголосити: Шевченкові, звісно, не однаково. Biciмнадцять рядків вірша напружено готують нас до важливості останніх п'яти рядків: Та не однаково мені, Як Україну злії люде Присплять, лукаві, і в огні П, окраденую збудять... Ох, не однаково мені. У цих рядках Кобзар надзвичайно точно передбачив головну проблему української нації, що, мов меч, висить над нею вже кілька століть і яка стала чи не найзлободеннішою проблемою сьогоднішнього дня: окраденість розбудженої в огні революційних перетворень України, окраденість у час її оновлення та відродження. Тому я з повним правом вважаю поезію "Мені однаково, чи буду..." зверненням-попередженням сучасному поколінню українців.Чим уважніше вчитуєшся у Шевченкову поезію "Мені однаково, чи буду...", тим виразніше вимальовується перед нами постать поета як національного пророка. Участь у Кирило-Мефодіївському братстві дозволила йому простежити пожвавлення національного руху в Україні. Поет розумів, що це тільки початок поступового накопичення визвольної енергії народу. Тому не дивно, що грубе придушення національного руху, розгром таємного товариства спричинило появу вірша "Мені однаково, чи буду.." У ньому ми бачимо, як невідступно мучила Шевченка думка про загрозу відродженню України, якщо рoсійські самодержавці присплять національну свідомість українців і викоренять з Їхньої свідомості бодай натяки на можливість існування самостійної української держави: ...Як Україну злії люде Присплять, лукаві, ї в огні п, окраденую, збудять... Ось що для Шевченка є головним, а не любов і слава серед співвітчизників! Він без болю зізнається:
Увесь світ, за винятком лише диких націй, керується книгами.
Просмотр содержимого документа
«Значення художньої літератури для людини й людства XXI століття.»
Значення художньої літератури для людини й людства XXI століття
Увесь світ, за винятком лише диких націй, керується книгами.
Вольтер
Початок нового тисячоліття позначено інтенсивним науково-технічним прогресом, потужним розвитком ЗМІ й особливо телебачення, які справляють значний вплив на духовне, емоційне, інтелектуальне життя людей. За цих умов роль і значення літератури помітно змінюються, а письменники, навіть найавторитетніші, перестають бути «володарями дум». Чому зараз стали популярні тривимірні фільми? Тому що вони створюють у глядачів ефект співпереживання, ефект безпосередньої присутності, долучення до історії. Такий самий об’ємний 3D-ефект має створити й художня література.
Майстерний письменник повинен грати на читацькому сприйнятті тексту та стимулювати уяву для того, щоб за до фантазії читачі самі вибудовували ті сцени, які він змалював у тексті, самі «розфарбовували його малюнок». Ця спільна творчість є ключем до того, аби змусити читача по-справжньому переживати те, що написано у книзі. Візуальні мистецтва не стимулюють уяви читача так, як це робить книга: вони подають уже готову картинку, там немає співтворчості, і цим книга вигідно відрізняється від кіно чи телебачення, це її особливість у боротьбі за увагу людини XXI століття.
Художня література — це безмежний світ, у якому постає безліч проблем для розв’язання. Цей світ має багато призначень. Знання літератури є важливою ознакою освіченої, культурної, інтелігентної людини. Воночас художні твори містять своєрідну шкалу духовних і моральних цінностей, накопичених людством упродовж тисячоліть, знайомлять нас із життям, побутом, звичаями, світоглядом і культурою різних народів. Зрештою, читанням просто насолоджуються. Ось як багато може Книга!
Художня книга й високе письменницьке слово залишатимуться супутниками також наступних поколінь. Саме тому мета та завдання курсу «Зарубіжна література» полягає не тільки в тому, щоб пізнавати життя та знайомитися з новими героями і країнами, а й виховувати себе естетично, формувати свою особис-тість.
Сучасна журналістка, письменниця і блоґерка Енні Мюллер написала справжню сповідь книгомана про те, навіщо потрібно читати.
Чи хто згадає, чи забуде Мене в снігу на чужині Однаковісінько мені. Але дуже важко повірити у його байдужість щодо причетності до рідної України: "Мені однаково, чи буду // Я жить в Україні, чи ні". Для поета рідна земля була святою, він так щиро ї любив! Але його житТєвий шлях несе на собі відбиток довгого перебування у кріпацькій неволі — "На нашій своїй землі". Та перед цими рядками є й інші: "На нашій славній Україні". З одного боку, Україна славна і наша, азіншого — все-таки, "не своя", бо невільна, сама собі не належить. Гадаю, саме в цьому парадоксі й міститься геніальна тема твору: не вражаюче глибоке відображення трагізму людини, яка так багато зробила для своєї Батьківщини, але нараз відчула, що через певні обставини від іїї праці може не залишитися й "малого сліду". Умисне лукавить поет і тоді, коли пише, що "малого сліду не покину" на Україні і що його "не пом'яне батько з сином". Навіщо ця "маска" ліричного героя, який робить заяви, що можуть викликати у читача підозру щодо його щирості? На це питання я знайшов відповідь тільки тоді, коли зрозумів, що ці запевняння поета про власну байдужість до того, чи буде він жити в Україні, чи ні, чи згадуватимуть його на рідній землі, чи не згадуватимуть, все це для того, щоб наголосити: Шевченкові, звісно, не однаково. Biciмнадцять рядків вірша напружено готують нас до важливості останніх п'яти рядків: Та не однаково мені, Як Україну злії люде Присплять, лукаві, і в огні П, окраденую збудять... Ох, не однаково мені. У цих рядках Кобзар надзвичайно точно передбачив головну проблему української нації, що, мов меч, висить над нею вже кілька століть і яка стала чи не найзлободеннішою проблемою сьогоднішнього дня: окраденість розбудженої в огні революційних перетворень України, окраденість у час її оновлення та відродження. Тому я з повним правом вважаю поезію "Мені однаково, чи буду..." зверненням-попередженням сучасному поколінню українців.Чим уважніше вчитуєшся у Шевченкову поезію "Мені однаково, чи буду...", тим виразніше вимальовується перед нами постать поета як національного пророка. Участь у Кирило-Мефодіївському братстві дозволила йому простежити пожвавлення національного руху в Україні. Поет розумів, що це тільки початок поступового накопичення визвольної енергії народу. Тому не дивно, що грубе придушення національного руху, розгром таємного товариства спричинило появу вірша "Мені однаково, чи буду.." У ньому ми бачимо, як невідступно мучила Шевченка думка про загрозу відродженню України, якщо рoсійські самодержавці присплять національну свідомість українців і викоренять з Їхньої свідомості бодай натяки на можливість існування самостійної української держави: ...Як Україну злії люде Присплять, лукаві, ї в огні п, окраденую, збудять... Ось що для Шевченка є головним, а не любов і слава серед співвітчизників! Він без болю зізнається:
юдини й людства XXI століття.
08.11.2018 20:01
Увесь світ, за винятком лише диких націй, керується книгами.
Просмотр содержимого документа
«Значення художньої літератури для людини й людства XXI століття.»
Значення художньої літератури для людини й людства XXI століття
Увесь світ, за винятком лише диких націй, керується книгами.
Вольтер
Початок нового тисячоліття позначено інтенсивним науково-технічним прогресом, потужним розвитком ЗМІ й особливо телебачення, які справляють значний вплив на духовне, емоційне, інтелектуальне життя людей. За цих умов роль і значення літератури помітно змінюються, а письменники, навіть найавторитетніші, перестають бути «володарями дум». Чому зараз стали популярні тривимірні фільми? Тому що вони створюють у глядачів ефект співпереживання, ефект безпосередньої присутності, долучення до історії. Такий самий об’ємний 3D-ефект має створити й художня література.
Майстерний письменник повинен грати на читацькому сприйнятті тексту та стимулювати уяву для того, щоб за до фантазії читачі самі вибудовували ті сцени, які він змалював у тексті, самі «розфарбовували його малюнок». Ця спільна творчість є ключем до того, аби змусити читача по-справжньому переживати те, що написано у книзі. Візуальні мистецтва не стимулюють уяви читача так, як це робить книга: вони подають уже готову картинку, там немає співтворчості, і цим книга вигідно відрізняється від кіно чи телебачення, це її особливість у боротьбі за увагу людини XXI століття.
Художня література — це безмежний світ, у якому постає безліч проблем для розв’язання. Цей світ має багато призначень. Знання літератури є важливою ознакою освіченої, культурної, інтелігентної людини. Воночас художні твори містять своєрідну шкалу духовних і моральних цінностей, накопичених людством упродовж тисячоліть, знайомлять нас із життям, побутом, звичаями, світоглядом і культурою різних народів. Зрештою, читанням просто насолоджуються. Ось як багато може Книга!
Художня книга й високе письменницьке слово залишатимуться супутниками також наступних поколінь. Саме тому мета та завдання курсу «Зарубіжна література» полягає не тільки в тому, щоб пізнавати життя та знайомитися з новими героями і країнами, а й виховувати себе естетично, формувати свою особис-тість.
Сучасна журналістка, письменниця і блоґерка Енні Мюллер написала справжню сповідь книгомана про те, навіщо потрібно читати.