Напоєне талою водою, він немов і справді зі снігу народився. Стеблинка наполегливо тягнеться до сонечка, підставляє йому свої ніжні, ще не розпустилися пелюстки. Але ось квітка розкрився – білосніжний, крихкий і такий сміливий. Мені завжди хочеться зігріти його своїм диханням, укрити від вітру, вберегти від негоди. Але це маленьке диво на весняних проталинках живе лише кілька днів. Пригріє сонечко сильніше, прийде справжнє тепло, і проліски зникнуть так само несподівано, як і з’явилися. До майбутньої весни!
У моєму садку коло клумби стоїть білокора берізка.Вона стоїть тут вже давно, як народилася я.Її тут посадили у день мого народження тому, що мама як тільки мене народила, подзвонила татові і попрохала приїхати.Через 20 хвилин тато був вже там і милувався мною.У мить мамі стало погано, бо в неї заболів живіт.Тато зі мною вийшов з палати.Через годину вийшли з палати лікарі і сказали, що мами більше нема.Тато, знавши що маміне улюблене дерево-берізка посадив її біля нашого двора.І для нас це дерево-символ мами.
