Прочитайте висловлювання. Виконайте поданi пiсля нього завдання.
Скрiзь було тихо. У селi десь далеко було чути, як спiвали пiснi. Унизу дрiмала вода в Росi й тихо лиснiла проти червоного неба. Густа осiння роса аж додолу гнула ще зовсiм зелени лист на дерево. Надворi нiби стояло лiто.
2. Знайдiть прислiвники. Випишiть их зi словами, до яких вони належать. Визначте их синтаксичну функцию.
3. Випишiть прислiвники, вiд яких можна утворити вищий i найвищий ступенi порiвняння. Вiд двох iз них утворiть вищий i найвищий ступiнь порiвняння.
Объяснение:
Тарас Григорович Шевченко — не лише відомий поет, але й відомий художник України. З-під його пензля з'явилося чимало талановитих і неперевершених картин. Свій перший автопортрет він намалював у 1840 році, коли стараннями друзів був уже викуплений із кріпацтва і почав навчання в Академії мистецтв у Петербурзі. Його мрія здійснилася — він вільний і буде навчатися живопису!
Перед нами молодий Шевченко, йому лише 26 років. Темне волосся відтінює світлий відкритий лоб, легка привітна усмішка сховалася в куточках губ. Погляд очей глибокий і проникливий, у ньому і смуток за пережитим, і сподівання на кращу долю, але водночас трохи підняте підборіддя підкреслює наполегливий і впертий характер. Пізніше він напише: «Караюсь, мучусь, але не каюсь!»
Овал обличчя юного Тараса ніби освітлений дивним промінням на темному тлі. Юнак, який зображений на картині, ще не знає, яка доля його очікує, тому погляд чистий, привітний. Він ще не знає про допити, каземати, в'язниці, солдатську муштру, про заборону писати й малювати. Йому зараз віриться, що він врешті вирвався на волю і тепер матиме змогу творити: малярський хист дасть можливість розкритися йому вповні.
Це був період, коли майбутній великий поет навіть не здогадувався про своє призначення. Та це буде потім, а зараз він радий бачити всіх і вітати на своєму порозі.
- І тобі добрий, Галю! Як ся маєш?
- Я повертаюся з чудової прогулянки!
- О, розкажи мені, будь ласка, де ти сьогодні гуляла?
- Сьогодні мої дядька та тітка узяли мене з собою на прогулянку до весняного лісу.
- Чудово! А як воно там, у лісі?
- Там так гарно, ти собі просто не уявляєш! Навкруги зелено, листячко на деревах таке свіже, молоде! Пташки цвірінькають! Навіть соловейка почули, він співав у кущах!
- А квіти, квіти там зараз є?
- Авжеж! У лісі зараз багато різних квітів: блакитні, жовтенькі, біленькі… Шкода, що я не знаю, як вони усі називаються.
- А що тобі сподобалося найбільше?
- Конвалії, звісно! Ці квітки я ні точно з чим не переплутаю! Вони такі ніжні…
- Я щиро заздрю тобі, подруго!
- А як ти провела день? Тим ходила кудись на прогулянку?
- Ходила, авжеж! По нашій вулиці. Туди-сюди, туди-сюди…
- Знаєш, Катю, якщо ми ще раз вирушимо до лісу, я обов’язково по щоб тобі теж дозволили піти з нами!
- Це було б чудово! Ой, я так вдячна тобі!