Казка про КотаСонце впало. Кот нявкнув і позіхнув. Ікла у нього були білі-білі і дуже великі. Незабаром настала ніч, стало дуже темно.Кот ще раз позіхнув, розкрив свої крила і полетів. Летів він недовго. З ним разом летів повітряна кулька. Він був рожевий і зовсім не підходив коту, тим більше коту-хлопчикові. Але кіт не думав про це - він летів, і це йому подобалося!Але тут кулька лопнула, і кіт різко став падати вниз. Він пустився в піке і вийшов з нього прямо над лісовим озером. А потім пірнув у воду і промок весь, до самого останнього волоска - плавати кіт не любив.Він начисто вилизав свої крила і став худим, худим, аж страшно! Тепер залишалося тільки одне - знайти дорогу до миски, тьху, тобто додому! «Ну і політав!» - Подумав кіт і повільно побрів у напрямку до дому. Він ішов близько сорока хвилин, і крила його зовсім висохли, він помахав ними і знову злетів. По дорозі злякав пару орлів і одну сову. Кот посміхався у всю свою котячу фізіономію і відчував себе наймудрішим з усіх на світі літаючих котів.
Однієї суботи я гуляла на вулиці неподалік від свого дому. Людей було небагато. Падав пухнастий білий сніг. Попереду йшов чоловік з величезною собакою на повідці. Несподівано собака загавкав і кинувся так швидко, що хазяїн не встиг його утримати, (тут ставимо кому) і побіг за ним. На дереві, зовсім невисоко, сиділо маленьке сіре кошеня і жалібно нявчало. Собака ледве не схопив його, він сердито гавкав на кошеня. (так більш складно і красивіше звучить) Хазяїн відтяг його з великим зусиллям (тут коми не треба) і вони пішли далі.
Я підійшла ближче. Кошеня було маленьке, пухнасте, з великими зеленими очима. Воно тремтіло від холоду. Що робити? Як йому до Я залізла на дерево і взяла кошеня до себе, адже я не могла лишити його на дереві! Коли я злізла з дерева, я пригорнула до себе пухнастого кошеня, погладила його по спинці. (трохи перебудувала речення, щоб був послідовний зв'язок) Кошенятко спочатку затихло, а потім так гарно замурчало! Завдяки цьому випадку у мене є чудовий друг — Димок.
Я підійшла ближче. Кошеня було маленьке, пухнасте, з великими зеленими очима. Воно тремтіло від холоду. Що робити? Як йому до Я залізла на дерево і взяла кошеня до себе, адже я не могла лишити його на дереві! Коли я злізла з дерева, я пригорнула до себе пухнастого кошеня, погладила його по спинці. (трохи перебудувала речення, щоб був послідовний зв'язок) Кошенятко спочатку затихло, а потім так гарно замурчало! Завдяки цьому випадку у мене є чудовий друг — Димок.