Поляни ж жили в ті часи окремо і володарювали родами своїми... І були три брати: один на ймення Кий, а другий — Щек, а третій — Хорив, і сестра їх — Либідь. Кий сидів на горі, де нині узвіз Боричів, а Щек сидів на горі, яка нині зветься Щековицею, а Хорив — на третій горі, через що і прозвана вона Хоривицею. І збудували вони городок в честь свого старшого брата, й нарекли його Києвом. А навколо города був ліс і пуща велика, і ловили там звірів. І були ті мужі мудрими й тямущими, і називалися вони полянами, від них в Києві є поляни й до сьогодення. Деякі ж, не знаючи, кажуть, що Кий був перевізником, бо нібито тоді біля Києва був перевіз з тієї сторони Дніпра, тому й говорили: «На перевіз на Київ». Проте, коли б Кий був перевізником, то не ходив би до Царгорода. А втім, цей Кий княжив у роді своєму і ходив він до царя — не знаємо лишень до котрого, але знаємо, що великі почесті, як оповідають, віддав йому той цар, при якому він приходив. Коли ж Кий повертався, прибув на Дунай, і уподобав місце, і збудував малий городок, і хотів осісти в ньому з родом своїм, та не дали йому навколишні мешканці. Отож і донині називають придунайці те городище Києвець. Кий же повернувся у свій город Київ, тут і скончався. І брати його Щек і Хорив, і сестра їх Либідь тут померли.
Відгомін минулого. Сторінки української міфології Ця культурна спадщина нашого народу сьогодні мало досліджена. А це ж було для наших пращурів віруванням, так само, як ми віримо в Ісуса Христа. Тільки з чиєїсь легкої руки це нині назвали міфологією. Це був б життя наших предків б гармонійного поєднання й ототожнення себе з природою. Давні українці мали свій Олімп, природа для них була живою, вони вірили в її чарівну силу. Крім головних божеств: Сварога, Дажбога, Перуна, Велеса, Ярила, Купала, вони поклонялися Сонцю, Місяцеві, зіркам, а також усім явищам природи: блискавці, морозу, вітру, вогню, воді тощо. У родинному колі особливими почестями була наділена Берегиня — найдавніша богиня добра й захисту людини від усякого зла. З часом Берегиня стає «хатньою» богинею. Вона захищає оселю, усю родину, малих дітей від хвороб, лиха, лютого звіра, смерті тощо. Зображалась або вишивалась Берегиня на білих рушниках, що вивішувалися над вікнами й дверима, і мала захищати домівку від чорних сил. Образ Берегині вишивався на одязі, вирізьблювався на віконницях, ґанку. Невеликі зображення Берегині з глини або міді носили на грудях. Традиційне зображення Берегині — символічна постать жінки із застережливо піднятими руками. Її образ з 14 століття входить до українського народно-прикладного мистецтва й дійшов до наших днів. Про це нагадує, зокрема, Київська Оранта із піднятими руками, ніби стоїть на захисті всієї землі української.
Поляни ж жили в ті часи окремо і володарювали родами своїми... І були три брати: один на ймення Кий, а другий — Щек, а третій — Хорив, і сестра їх — Либідь. Кий сидів на горі, де нині узвіз Боричів, а Щек сидів на горі, яка нині зветься Щековицею, а Хорив — на третій горі, через що і прозвана вона Хоривицею. І збудували вони городок в честь свого старшого брата, й нарекли його Києвом. А навколо города був ліс і пуща велика, і ловили там звірів. І були ті мужі мудрими й тямущими, і називалися вони полянами, від них в Києві є поляни й до сьогодення.
Деякі ж, не знаючи, кажуть, що Кий був перевізником, бо нібито тоді біля Києва був перевіз з тієї сторони Дніпра, тому й говорили: «На перевіз на Київ». Проте, коли б Кий був перевізником, то не ходив би до Царгорода. А втім, цей Кий княжив у роді своєму і ходив він до царя — не знаємо лишень до котрого, але знаємо, що великі почесті, як оповідають, віддав йому той цар, при якому він приходив. Коли ж Кий повертався, прибув на Дунай, і уподобав місце, і збудував малий городок, і хотів осісти в ньому з родом своїм, та не дали йому навколишні мешканці. Отож і донині називають придунайці те городище Києвець. Кий же повернувся у свій город Київ, тут і скончався. І брати його Щек і Хорив, і сестра їх Либідь тут померли.
Ця культурна спадщина нашого народу сьогодні мало досліджена. А це ж було для наших пращурів віруванням, так само, як ми віримо в Ісуса Христа. Тільки з чиєїсь легкої руки це нині назвали міфологією. Це був б життя наших предків б гармонійного поєднання й ототожнення себе з природою. Давні українці мали свій Олімп, природа для них була живою, вони вірили в її чарівну силу. Крім головних божеств: Сварога, Дажбога, Перуна, Велеса, Ярила, Купала, вони поклонялися Сонцю, Місяцеві, зіркам, а також усім явищам природи: блискавці, морозу, вітру, вогню, воді тощо.
У родинному колі особливими почестями була наділена Берегиня — найдавніша богиня добра й захисту людини від усякого зла. З часом Берегиня стає «хатньою» богинею. Вона захищає оселю, усю родину, малих дітей від хвороб, лиха, лютого звіра, смерті тощо. Зображалась або вишивалась Берегиня на білих рушниках, що вивішувалися над вікнами й дверима, і мала захищати домівку від чорних сил. Образ Берегині вишивався на одязі, вирізьблювався на віконницях, ґанку. Невеликі зображення Берегині з глини або міді носили на грудях. Традиційне зображення Берегині — символічна постать жінки із застережливо піднятими руками. Її образ з 14 століття входить до українського народно-прикладного мистецтва й дійшов до наших днів. Про це нагадує, зокрема, Київська Оранта із піднятими руками, ніби стоїть на захисті всієї землі української.