"кажуть, ви вже одержали призначення? ",- звернувся до інни археолог після мовчанки. "так, незабаром з училищем розпрощаюсь". "берете курс на кураївку. кличе вас берег любові…" "звідки ви це знаєте? "- здивовано запитала дівчина. "багато що про вас знаю. цікавлюсь. це лише ви не хотіли помічати моїх зацікавлень",- зітхнув він. "аж дивно чути". "нічого дивного. люди шукають скарби. та не завжди шукають їх там, де вони лежать. а вони, може, під тобою. отут, де стоїш, під нашаруванням пилу та сміття". "знов якось загадково". "ви бажаєте ясності чіткості різкості? не знаю, як треба говорити в таких випадках, інно… колись для цього була вичерпна формула: ось вам моя рука і серце! розумієте? прийміть, не відкидайте їх, інно",- і він простягнув їй руку. "ви жартуєте? "- сказала дівчина, хоч бачила, що він не жартує. "рука і серце",- повторив він зміненим стверділим до різкості голосом. "не годиться такими речами жартувати…" "які жарти! "
Вечоріло. Пташки летіли по чистому, оранжевого відтінку неба. Частина птахів відсторонилася від зграї, тому що побачила в одному з дворів багато горошку. Вони знизилися, а потім і зовсім сіли на землю. Вони підійшли до горошку, подзьобали його, а потім надумали летiти далi. Однак вже було досить пізно, вони вирішили переночувати біля старої ялинки. Ніч. Пташки вже сплять. На ранок вони прокинулися і далі взялися в шлях.
Вечоріло. Пташки летіли по чистому, оранжевого відтінку неба. Частина птахів відсторонилася від зграї, тому що побачила в одному з дворів багато горошку. Вони знизилися, а потім і зовсім сіли на землю. Вони підійшли до горошку, подзьобали його, а потім надумали летiти далi. Однак вже було досить пізно, вони вирішили переночувати біля старої ялинки. Ніч. Пташки вже сплять. На ранок вони прокинулися і далі взялися в шлях.
Ренат Зімін