Складне речення із сполучниковим зв'язком записано в рядку (розділові знаки пропущено) А) Удар забувається а слово пам'ятається. Б) Слово людину рятує і слово ж її убиває. В) Язик говорить голова думає. Г) Язик відпочиває коли голова думає.
Це свідчить про низьку компетентність кадрів на місцях, що й спричиняє невдоволення.Революційні події початку 20ст. викликали активізацію літературного життя.Приклад ретельного ставлення до роботи подають досвідчені працівники.Для внесення до бази даних працівники повинні надати достовірну інформацію.У результаті тривалої дискусії сторони дійшли згоди в даному питанні.Внаслідок ремонтних робіт на колії потяг прийшов на станцію призначення зі значним запізненням.Прохання до депутатів зайняти свої місця.Іваненко І.І. посів посаду завідувача кафедри.
Кожен предмет українського національного одягу має свою історію. Так, і звичайна сорочка. Вона як і чимало інших оберегів супроводжувала українця від народження до смерті.
Першу сорочку дитині обов'язково обшивали коло пазушки синім шовчиком на чисте, щасливе, присвячене Богу життя.
Дівчина повинна була подбати про свою сорочку сама. Це був тривалий шлях від сіяння конопель, до ткацтва полотна, кількаразового вибілювання і пошиття виробу. Тоді його оздоблювали, але нікому не давали вшивати візерунку, щоб добра доля не відвернулася.
Весільна сорочка була особливою. У ній вінчаються і кінчаються - казали люди. Тож зберігалася до смерті і більше з дня весілля не вдягалася.
Не зичилася і не бралася з чужого плеча, не продавалася, хіба по смерті дарувалася. Тоді слугувала пам'яттю а не предметом одягу.
Объяснение:
Кожен предмет українського національного одягу має свою історію. Так, і звичайна сорочка. Вона як і чимало інших оберегів супроводжувала українця від народження до смерті.
Першу сорочку дитині обов'язково обшивали коло пазушки синім шовчиком на чисте, щасливе, присвячене Богу життя.
Дівчина повинна була подбати про свою сорочку сама. Це був тривалий шлях від сіяння конопель, до ткацтва полотна, кількаразового вибілювання і пошиття виробу. Тоді його оздоблювали, але нікому не давали вшивати візерунку, щоб добра доля не відвернулася.
Весільна сорочка була особливою. У ній вінчаються і кінчаються - казали люди. Тож зберігалася до смерті і більше з дня весілля не вдягалася.
Не зичилася і не бралася з чужого плеча, не продавалася, хіба по смерті дарувалася. Тоді слугувала пам'яттю а не предметом одягу.
БАВБА