- Може не підемо?-тихо сказав Кося. - Засміють, - зітхнув Колько. - Засміють, - погодився Кося. - Та й характери ж домовились гартувати, - скривився Колько. - Домовились... - зітхнув Кося. - Здрастуйте, дядю вовк! - здалеку привіталися Кося й Колько. - Пррривіт! - прищулив на них хиже око тато-вовк. - Як поживає ваш В-вовчик? - загукав здаля Колько. - Як його здоров"я? - загукав Кося Вухань. - А що йому зррробиться? Добре поживає, ледащо. У школі він.
Це уривок з книги В.Нестайко "Дивовижні пригоди в лісовій школі"
Нечуй-Левицький збагачує мову твору, використовуючи стильві різновиди мовлення . Для прикладу . можна навести такі дієслівні синоніми: бити: «вхопила з полиці горшка і хрьопнула ним об землю»; «свиснула по купі горшків кочергою»; «Кайдашиха лупила… горшки»; «Мелашка частувала миски…»; кричати: «вони разом верещали, гвалтуали, лаялись»; пищала Кайдашиха…», «мовчала б уже та не гавкала,- кричала Мотря»; «їх лайкаОкремі вирази, а то й цілі діалоги нагадують живу народну розмову, немов підслухану письменником: «Та випийтебо, свахо, більше. Невже оце ви зоставляєте стільки на сльози?» Або: «Це, мабуть, свекрушище тобі наговорило на вербі груші, а на осиці кислиці…» У повісті «Кайдашева сім’я» використано також пісенну творчість. Так, Мотря співає жартівливу народну пісню про свекруху. Лаврін словами пісні звертається до Мелашки: «Десь ти, моя мила, з рожі та з барвінку звита, що додержала мене до самого світу». Навіть мовчазний Карпо пригадує слова пісні, коли думає про Мотрю: «Ой, важу я на цю дівчину вражу, та не знаю, чи буде моєю…» Мати Мелашки, стара Балашиха, розглядаючи свою дочку після розлуки, також говорить словами народної пісні: «У нас була, як рожа цвіла, а тепер така стала, як квітка в’яла».Нечуй-Левицький використовує і такі види фольклору, як казки та замовляння. Словами казки розповідає Мотря батькам про свекруху: «В мене свекруха - люта змія: ходить по хаті, полум’ям на мене дише, а з носа гонить дим кужелем».
- Засміють, - зітхнув Колько.
- Засміють, - погодився Кося.
- Та й характери ж домовились гартувати, - скривився Колько.
- Домовились... - зітхнув Кося.
- Здрастуйте, дядю вовк! - здалеку привіталися Кося й Колько.
- Пррривіт! - прищулив на них хиже око тато-вовк.
- Як поживає ваш В-вовчик? - загукав здаля Колько.
- Як його здоров"я? - загукав Кося Вухань.
- А що йому зррробиться? Добре поживає, ледащо. У школі він.
Це уривок з книги В.Нестайко "Дивовижні пригоди в лісовій школі"