Парк. Як добре, що він у нас був. І не просто був, а буяв, дихав, заманював! Такий величезний, розкинутий на незліченних гектарах, невимiрний! Кожен iз нас, молодших і старших, приходив до нього трохи не з побожним онімінням і завжди відкривав щось таке, що хоча б на півжиття залишиться спомином. Наш парк перевершував будь-який інший: він був чудесним лісом. Він існував поза часом і в позачасі тривав.
Покинутий десь на галявині псевдокитайський павільйон, застиглий танок гіпсових німф довкола рясно порослого асфоделями пагорба, заґратований і напівзавалений каменями лаз у розбійничу печеру. Я міг би й тягнути далі цей перелік моїх тодішніх дивовиж. І всі вони трапилися протягом одного-єдиного літа! Бо кожне моє, як і моїх ровесників, літо... Минало? Нi! Пролітало, проносилося! В парку. В його, іноді аж до грудей, високій траві.
Хоч найважливіша була осінь. Ви її любите? Якщо ви не злюбили осінь, то вам У дитинстві не пощастило з парком. Таким, як мій, що спершу заливав усього себе червоною і жовтою барвами в цілковитій невичерпності їхніх напівтонів, а відтак, поступово скидав ту червінь і жовтину до решти, дощенту оголюючись на зиму. Тоді-то й наставала пора особливоï чуйності: млистими, передсвітанковими годинами, до парку починали заходити невеликі групи мисливців.
Коли к сні про щось зашепотіла трава,спросоння птах затріпотів крильми.
Шляхи і дерева,зарошені сяйвом блідим,оббризкував місяць.
В зеленіс убранні красується уже темний гай.Коли за моїм вікном зійшла і рум'яна зоря,знов зазеленіли каштани.
На уроках історії ми дізналися про...
Зовсім новий світ розкрився перед нами,осячний Сонцем.Вулиці завалило за кілька хвилин білими заметами.Учні повин берегти і любити природу.Виробнича бригада добре працювала улітку.Пісня жайворонка лине згори лине і в повітрі тремтить.Перетинами стежки подвір'я посипані білим піском.
Парк. Як добре, що він у нас був. І не просто був, а буяв, дихав, заманював! Такий величезний, розкинутий на незліченних гектарах, невимiрний! Кожен iз нас, молодших і старших, приходив до нього трохи не з побожним онімінням і завжди відкривав щось таке, що хоча б на півжиття залишиться спомином. Наш парк перевершував будь-який інший: він був чудесним лісом. Він існував поза часом і в позачасі тривав.
Покинутий десь на галявині псевдокитайський павільйон, застиглий танок гіпсових німф довкола рясно порослого асфоделями пагорба, заґратований і напівзавалений каменями лаз у розбійничу печеру. Я міг би й тягнути далі цей перелік моїх тодішніх дивовиж. І всі вони трапилися протягом одного-єдиного літа! Бо кожне моє, як і моїх ровесників, літо... Минало? Нi! Пролітало, проносилося! В парку. В його, іноді аж до грудей, високій траві.
Хоч найважливіша була осінь. Ви її любите? Якщо ви не злюбили осінь, то вам У дитинстві не пощастило з парком. Таким, як мій, що спершу заливав усього себе червоною і жовтою барвами в цілковитій невичерпності їхніх напівтонів, а відтак, поступово скидав ту червінь і жовтину до решти, дощенту оголюючись на зиму. Тоді-то й наставала пора особливоï чуйності: млистими, передсвітанковими годинами, до парку починали заходити невеликі групи мисливців.
Килим зелений свій по землі слала весна.
Коли к сні про щось зашепотіла трава,спросоння птах затріпотів крильми.
Шляхи і дерева,зарошені сяйвом блідим,оббризкував місяць.
В зеленіс убранні красується уже темний гай.Коли за моїм вікном зійшла і рум'яна зоря,знов зазеленіли каштани.
На уроках історії ми дізналися про...
Зовсім новий світ розкрився перед нами,осячний Сонцем.Вулиці завалило за кілька хвилин білими заметами.Учні повин берегти і любити природу.Виробнича бригада добре працювала улітку.Пісня жайворонка лине згори лине і в повітрі тремтить.Перетинами стежки подвір'я посипані білим піском.