СПІЛКУВАННЯ Уявіть ситуацію: вам необхідно взяти участь в обговоренні проблеми, яке письмо покладено в основу слов'янськоі абетки —грецьке чи латинське. ( Будь ласка, зробіть якомога швидше і не хитруйте)
Дід Панас наробив багато квасу і вирішив заховати від дружини - баби Фросі. Бо вона йог дуже полюбляла. Як побачить десь квас, то потрошку-потрошку весь і витягає. Де сховати кум підказав. Зарили на городі. Та, коли баби не було вдома, ходили і частували. Гадали вистачить на все літо.
Та жінка ніби відчувала нахабну зраду. Пристьобалася до діда : " Піди на кукурудзу. Проріди, бо вже люди сміються. Кажуть, що в нашій кукурудзі ночами вовки виють. Так вона позаростала бур"янами." І не відстає. Ніколи навіть не гляділа на цю кукурудзу до осені, а тут причепилась як реп"ях.
А там же банки з кваском зариті.
А спека в те літо страшна стояла. Ліньки було діду на город виходити з сапою та граблями. Тільки обіцяв. Та одного разу невгамовна баба так почала сваритися, що не витримав та пішов до кума жалітися. Прийшов аж під вечор. Йде, чує квасовий дух стоїть від їхнього подвір"я. Злякався, ходу прискорив. Дивиться, а під тином стоять побиті банки. Зайшов до хати. А баба добра-добра сидить квасок п"є та хитро посміхається.
- Як знайшла? Чому декілька банок побила?
- Посварилися ми, діду, а я собі думаю, що це негоже так перед Богом та людьми вести себе на старісь. Але перед сусідами все одно соромно. Вмрішила сама прорідити. І ось, що знайшла. Зрозуміла, що ти мені на день народження гостинець готував. Пробач, що трохи побила. Я ж не знала.
Що сказати на таке. Обійняв дід бабу та й засумував. Знов готквати квас прийдеться.
Михайло Сергійович Грушевський народився 29 вересня 1866 року в містечку Холм у Царстві Польському (нині на території Польщі).
Батько — Сергій Федорович Грушевський, на той час працював викладачем у греко-католицькій гімназії. За сімейною традицією Сергій Федорович здобув духовну освіту, проте все життя пропрацював на педагогічній ниві: викладав у Переяславській і Київській семінаріях, працював директором народних шкіл на Кавказі, був автором відомого у дореволюційній Росії підручника з церковнослов'янської мови. Мати, Глафіра Захарівна Опокова походила з сім'ї священнослужителів із містечка Сестринівка. У 17-річному віці вийшла заміж за професора Київської духовної семінарії 30-річного Сергія Грушевського. Михайло Сергійович Грушевський, згадував своїх батьків, як справжніх патріотів України, які зуміли виховати «тепле прив'язання до всього українського — мови, пісні, традиції» та пробудити в своїх дітях національне почуття[2].
Дід Михайла Грушевського, Захарій Іванович Оппоков, який благословив онука на навчання в Києві, в університеті Святого Володимира, був за життя нагороджений двома орденами Святої Анни, бронзовим хрестом, орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира, — і йому було дароване дворянство[3].
Родина Грушевських. У центрі — Михайло. Владикавказ, близько 1886 р.
1869 року, через стан здоров'я батька, сім'я переїжджає на південь Російської імперії: спочатку до Ставрополя (1870—1878), згодом — до Владикавказа (1878—1880). Здобувши домашню початкову освіту, 1880 року Михайло був зарахований відразу до третього класу Тифліської гімназії. У цей час він із захопленням читає твори Миколи Костомарова, Пантереймона Куліша, Михайла Максимовича. Під час навчання у гімназії Михайло пише свої перші оповідання, які надсилає до України відомому письменникові Іванові Нечую-Левицькому, котрий схвально їх оцінює. 1885 року майбутній історик, за підтримки Нечуя-Левицького, публікує свої оповідання «Бех-аль-Джугур» та «Бідна дівчина»
Дід Панас наробив багато квасу і вирішив заховати від дружини - баби Фросі. Бо вона йог дуже полюбляла. Як побачить десь квас, то потрошку-потрошку весь і витягає. Де сховати кум підказав. Зарили на городі. Та, коли баби не було вдома, ходили і частували. Гадали вистачить на все літо.
Та жінка ніби відчувала нахабну зраду. Пристьобалася до діда : " Піди на кукурудзу. Проріди, бо вже люди сміються. Кажуть, що в нашій кукурудзі ночами вовки виють. Так вона позаростала бур"янами." І не відстає. Ніколи навіть не гляділа на цю кукурудзу до осені, а тут причепилась як реп"ях.
А там же банки з кваском зариті.
А спека в те літо страшна стояла. Ліньки було діду на город виходити з сапою та граблями. Тільки обіцяв. Та одного разу невгамовна баба так почала сваритися, що не витримав та пішов до кума жалітися. Прийшов аж під вечор. Йде, чує квасовий дух стоїть від їхнього подвір"я. Злякався, ходу прискорив. Дивиться, а під тином стоять побиті банки. Зайшов до хати. А баба добра-добра сидить квасок п"є та хитро посміхається.
- Як знайшла? Чому декілька банок побила?
- Посварилися ми, діду, а я собі думаю, що це негоже так перед Богом та людьми вести себе на старісь. Але перед сусідами все одно соромно. Вмрішила сама прорідити. І ось, що знайшла. Зрозуміла, що ти мені на день народження гостинець готував. Пробач, що трохи побила. Я ж не знала.
Що сказати на таке. Обійняв дід бабу та й засумував. Знов готквати квас прийдеться.
Михайло Сергійович Грушевський народився 29 вересня 1866 року в містечку Холм у Царстві Польському (нині на території Польщі).
Батько — Сергій Федорович Грушевський, на той час працював викладачем у греко-католицькій гімназії. За сімейною традицією Сергій Федорович здобув духовну освіту, проте все життя пропрацював на педагогічній ниві: викладав у Переяславській і Київській семінаріях, працював директором народних шкіл на Кавказі, був автором відомого у дореволюційній Росії підручника з церковнослов'янської мови. Мати, Глафіра Захарівна Опокова походила з сім'ї священнослужителів із містечка Сестринівка. У 17-річному віці вийшла заміж за професора Київської духовної семінарії 30-річного Сергія Грушевського. Михайло Сергійович Грушевський, згадував своїх батьків, як справжніх патріотів України, які зуміли виховати «тепле прив'язання до всього українського — мови, пісні, традиції» та пробудити в своїх дітях національне почуття[2].
Дід Михайла Грушевського, Захарій Іванович Оппоков, який благословив онука на навчання в Києві, в університеті Святого Володимира, був за життя нагороджений двома орденами Святої Анни, бронзовим хрестом, орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира, — і йому було дароване дворянство[3].
Родина Грушевських. У центрі — Михайло. Владикавказ, близько 1886 р.1869 року, через стан здоров'я батька, сім'я переїжджає на південь Російської імперії: спочатку до Ставрополя (1870—1878), згодом — до Владикавказа (1878—1880). Здобувши домашню початкову освіту, 1880 року Михайло був зарахований відразу до третього класу Тифліської гімназії. У цей час він із захопленням читає твори Миколи Костомарова, Пантереймона Куліша, Михайла Максимовича. Під час навчання у гімназії Михайло пише свої перші оповідання, які надсилає до України відомому письменникові Іванові Нечую-Левицькому, котрий схвально їх оцінює. 1885 року майбутній історик, за підтримки Нечуя-Левицького, публікує свої оповідання «Бех-аль-Джугур» та «Бідна дівчина»