Стислий переказ до редакції журналу щодня надходять чимало щирих і відвертих листів. люди таким чином хочуть почути для себе поради, бо розповісти свої найпотаємніші думки та проблеми незнайомій людині легше, ніж найкращому другові. ці два листа прийшли до редакції одночасно від дівчат-ровесниць. перша після школи пішла працювати до канцелярії. вона вважала свою працю буденною, нецікавою і пригнічуючою. ця дівчина заздрила тим, хто подорожує та спить в наметах, і бачить зоряне небо замість стелі. інша працює геодезистом. вона тижні й місяці проводить у полі. її турбує сум за шумом міста. дівчина заздрить своїм ровесникам, які в цей час мають можливість кожного вечора ходити в театр чи на дискотеку. вона ненавидить свою професію, і пише про те, що напевно сіла не в “свій” потяг. справді, це не просто вибрати “свій” потяг вчасно і правильно. багато хто помиляється, через встановлені серед молоді бутафорські уявлення про професії. лікар для них – це марлева пов’язка на обличчі, яскраве світло в операційній і щасливі родичі хворого за дверима очікують з квітами, бо наперед впевнені в успішності операції. сталевар – це мужнє обличчя, твердий погляд і полум’я мартену. геолог – це рюкзак, едельвейси, переправи через стрімкі річки, гітара біля мальовничого багаття. але це все лише звичайні штампи, нав’язані нам телекартинами, журналами та книжками. як же легко зобразити зовнішні атрибути професій, і як же важко збагнути прозу щоденної копіткої праці. та, як відомо, без прози не буває поезії. насправді, життя геолога – це довге б здоріжжя, бездомність, безсімейність. крім мальовничих краєвидів, це ще втома, тяжка фізична праця. життя лікаря-хірурга – це щоденне психологічне і фізичне виснаження, нічні чергування, роздратовані пацієнти, а найтяжчим обов’язком лікаря є говорити родичам про те, що хворого так і не вдалося врятувати. життя вчителя – це не тільки букети квітів на урочисті свята, а ще й шумні перерви, перевірка зошитів до пізньої ночі, великі класи з учнями, до кожного з яких потрібно шукати індивідуальний підхід. то які знання ми маємо про працю? чи не здається вам, що за певним штампом професії ми вже не можемо розгледіти саму людину, яка присвятила їй все життя. ми не помічаємо ні наполегливості, ні терплячості, ні натхнення інших. хоч фахівці, як і професії бувають різними.
Перша працює в канцелярії. Вона вважає свою працю буденною, нецікавою і заздрить геологам,які подорожують, сплять у наметах і бачать зоряне небо замість стелі.
Інша працює геодезистом. Вона місяці проводить у полі. Дівчина заздрить своїм ровесникам з міста, які мають можливість увечері ходити в театр чи на дискотеку. Вона ненавидить свою професію, і пише про те, що ,напевно, сіла не в “свій” потяг.
Справді, це не просто вибрати “свій” потяг вчасно і правильно. Багато хто помиляється, через звичайні штампи, нав’язані нам телеканалами, журналами та книжками.
Насправді, життя геолога – це не тільки мальовничі краєвиди, гітара біля вогнища. Це ще і бездоріжжя, безсімейність, тяжка фізична праця. Життя лікаря-хірурга – це не тільки марлева пов’язка на обличчі, яскраве світло в операційній і щасливі очі пацієнта, а й щоденне психологічне і фізичне виснаження. Життя вчителя – це не тільки букети квітів на свята, а ще й перевірка зошитів, великі класи з учнями, до кожного з яких потрібно шукати індивідуальний підхід.
Чи не здається вам, що за певним штампом професії ми вже не можемо розгледіти саму людину, яка присвятила їй все життя?