Твір есе на тему кого можна назвати патріотом рідної землі?​

От і почався черговий рік мого шкільного життя. Рік нових відкриттів, пізнань і можливостей. Допомагають нам зробити наше життя незвичайної і яркою наші вчителі. У школі працюють розумні й добрі педагоги. Вони намагаються проводити захоплюючі уроки. На цих уроках ми довідаємося багато для себе нового.Найбільше мені подобається урок інформатики, де ми вивчаємо комп’ютер. Цього року я буду ходити в кружок, де навчають комп’ютерної грамотності, де сподіваюся освоїти всі можливості комп’ютера. Хочу навчитися самостійно становити презентації на різні теми, щоб потім з ними брати участь у різних конкурсах, олімпіадах і посідати призові місцяУ нас у школі щороку проходить конкурс науково – дослідницьких робіт «Мудра сова», у цьому навчальному році буду працювати над темою «Як захистити рослини?» і постараюся перемогти в цьому непростому конкурсіСкажу вам по секреті, мені хотілося б цього року побороти свою лінь, тому що я небагато ледачий. Для цього мені треба попрацювати над собою. Я, сподіваюся, у мене все вийде

Ось і настали зимові канікули. У (твоє місто в родовому відмінку) так нудно, хочеться знову і знову нових вражень. Але нажаль цьго разу за сімейних обставин ми нікуда не поїдемо. Однією моєю утіхою зостається книга яку мені прабабуся передала в спадок. Я ще не починала читати, тому щоб хоч чимось себе утішити, розпочала поринати в минуле. Ось-ось і я згадала машину часу, ніби то я повертаюся на багато-багато століть назад. І он, дивіться! На цій сторінці стоїть маленький чоловічок з ліхтариком і за мене в минулий світ! 
Бабусина книжка розпочалася із нотаток якоїсь дівчинки
"Я так себе почуваю втомленою після зимових розваг. Сьогодні падав такий лапатий сніг, як можна було б сидіти весь цей час вдома? Ми з друзями зліпили великого сніговика. Я розумію що я трішки завелика для дитячих забав, але поринути з головою в дитинство- це так прекрасно!" 
І ось я сама непомітно потрапила в цю історію. Сніжинки були такі великі, прекрасні, вони нібито щось співали. Якусь казку. Прекрасну, яку я із захопленням слухала. Сонечко мене своїми променями ніби лоскотало. Я почула якийсь дзвінкий і тихий голосочок : " (твоє ім'я), яка ти сьогодні чарівна! Хочеш я тобі покажу де наше царство?" Ще й не встигла дати відповідь, як всі сніжинки мене гуртом повели кудась далеко. І ось! Дивіться! Який прекрасний і великий палац. А у середені багато-багато сніжинок, які всі гуртом танцюють прекрасний танець:     
-Сподобалося?                                                 
-Це просто казка!                                     
-Тут ми всі живемо. Але недавно в нас цей замок хотіла забрати велика панна Гроза. Вона дуже зла та неприємна. Вона тут хотіла оселитися і нами всіма панувати. Проте ми всі гуртом її прогнали із нашої домівки, яку побудувала Матінка Природа, подальше від сторонніх очей, високо в небі. Але ми тобі показали де ми живемо і народжуємося, щоб ти стала нашою царівною!
Ой! Настав вже ранок. Я напевно вчора заснула прямо на кріслі! Тому виходить що це все сон. 
На дворі бавилися дітлахи, граючи в сніжки. А я все думала над коротенькою розповідю сніжинки.