Твір на тему «Творити добро — це Творити добро — це Всі ми знаємо , якщо ми зробимо добро , то добро повернеться. Деякі люди припинили робити добро так , люди роблять добро тільки заради своєї вигоди . Деякі люди роблять добро , а отримують тільки зло. Але ми робимо добро для себе , зробив людині добро ти відчуваєш , що на душі гарні почуття, що ти комусь потрібен . Добро потрібно робити не за то , що тебе подякують , коли ти зробиш добро , а для себе . Люди більш припинили робить добро , деякі не поступаються у автобусе літнім людям. Я вважаю ,якщо ми не будемо робити добро , люди більш будуть не уступати , не поважати , деякі озлобятся та почнуть робить зло іншим людям. Наприклад , «Гадкий утенок» в цій казці
висловлює саме в доброті до оточуючих. Суспільство відкинули героя, але він не озлобився і як і раніше йшов до світу з відкритим серцем. Люди повині залишатись в душі добрими, якщо інші роблять їм погано . Деякі люди приймають твоє добро та використовують його в своїх цілях . Ти вважаєшь , що робишь добро , але їм користуються , як ти робиш добро. Наприклад, якось я бачила таку ситуацію у фільмі , як один однокласник по імені Сашко гарно розуміл математику , а його накращій друг погано розуміє , він побачив це та по Сашка зробити йому дошнє завдання . Його друг почав Сашка використовувати в своїх цілях , навіть коли він начав розуміти математику , він знав , що є Сашко , який напише йому цю роботу так . Через це люди , часто не хочуть робить добро , що їх можуть використовувати. Я зрозуміла , що добро может повертатись злом та тебе можуть використовувати, але ми повинні залишатись добрими людинами.
Синіє безкінечне море, хвиля одна за одною затирає нерівності берегів, на поверхні води непорушно сидять птахи. Вони зовсім як неживі, тільки інколи піднімають голови, щоб роздивитись навкруги, щоб не проспати чогось важливого.
Здалеку дивишся на усю цю красу, помічаєш, як кораблі пропливають, як чайки спочатку літають десь високо у небі, а потім стрімко пірнають під воду. І все так тихо, без жодного звуку.
Літнього ранку море пречудове. Воно тихе та сріблясто-прозоре, а ще холодне та непорушне. Воно ніби чекає, доки зійде сонце та зігріє його своїм теплим променем. У цьому чеканні можна почути як жалібно десь вдалині викрикують чайки та баклани. Жодної хвилі нема, ніби вітер взагалі забув «оживити» море. Але ось ледь-ледь помітне тремтіння води, це напевно щось проплило під водою – рибка чи медуза.
З кожною хвилиною море починає змінюватися. Спочатку воно було спокійне та прозоре, аж ось стає світлішим та до прозорого додається трохи блакиті та лазурі. Це підводні водорості починають разом із течією ворушитися. Вони – мандрівники.
Разом із водоростями подорожують і найменші організми, які живуть у морських глибинах. Все навкруги оживає: з’являються переливчасті хвилі, з однаковою періодичністю «наздоганяють» одна одну, але ці «ігри» продовжуватимуться лише до тих пір, доки буде хоч маленький вітерець.
Солона вода трохи пахне чимось приємним та свіжим, інколи, через водорості, вона має й неприємний аромат. Коли стоїш на березі та вдихаєш повними легенями повітря, то здається, ніби твій організм наповнюється новою життєвою силою.
Море добре та привітне до тих, хто не порушує його законів, до тих, хто не намагається його знищити. Влітку воно огортає теплими водами наші тіла, своїм рокотом лікує наші душі. Сидячи біля моря та слухаючи як хвилі б’ються в береги, розумієш, що тут твій спокій, що тут твій світ.