Твір-опис картина Антона Монастирського "Запорожець" Орієнтовна схема твору-опису зовнішності людини
|. Зачин (основна думка опису).
||. Основна частина.
1. Вік, постава, зріст, хода, міміка, жести.
2. Обличчя, очі, погляд, волосся, губи, ніс, рот тощо.
3. Одяг.
|||. Кінцівка (висновок про людину, зовнішність якої описуємо).​

Для того щоб змінити світ навколо і ставлення людини до нього.. спочатку треба змінити свої погляди на цей світ та змінитися самому з середини.Дуже часто люди задаються питанням: як швидко змінитися на краще? Як мені стати краще? І більшість хотіла б зробити це, не докладаючи жодних зусиль. Якби існувала таблетка для покращення себе, вона б користувалася популярністю не менше віагри. Але пошукавши чудодійні засоби для змін, ми розуміємо: що не все так просто.
Давайте подумаємо, що ж потрібно робити, щоб змінитися на краще.
Для початку непогано усвідомити, що ж ви хочете змінити в собі. Якими якостями ви володієте, для чого вони вам. Навіщо ці риси особистості потрібні вам. Виберіть те, яке ви хочете змінити найбільше. Адже намагатися змінити себе повністю практично непосильне завдання. Почніть з одного риси характеру або звички. Поступово привчивши свою свідомість змінюватися, інші якості ви зможете змінити набагато швидше і легше.
Бажання мінятися - це вже великий крок до успіху. Подумайте, навіщо ви хочете змінитися, що вас так не влаштовує у вашому житті? На початку, вам доведеться контролювати цей процес. Поки нові дії не увійдуть до звички, а пізніше стануть рисою характеру. Процес зміни передбачає усвідомленість дій, емоцій і думок.
Кожен з нас САМ вирішує яким він буде, як до нього ставитимуться оточуючі, який стане його життя. Прийміть відповідальність за своє життя на себе. Тільки тоді ви зможете змінитися. Визначте для себе яким ви хочете стати.
Усвідомте, які вчинки ви робите під впливом тієї риси характеру, яку ви хочете змінити. Які емоції ви відчуваєте, які думки викликають ці емоції. Знайдіть корінь тієї поведінки, яке не влаштовує вас. Часто досить просто побачити, звідки ростуть проблеми, щоб позбутися від них.

АГОЛОС - ДУША МОВИ*

Наголоси у словах багато важать у живій мові. Наприклад, насИпати і насипАти. На письмі, де не позначено наголосів ці два слова годі розрізнити. А вони значать не одне й те саме. Засвоюючи мову з тексту, читач не може засвоїти правильного наголошення. Найкраще засвоювати правильний наголос з живої мови, з радіо або ТБ, чи на виставі в театрі. У цій царині політика зближення мов наробила чимало шкоди. Мовознавство під зорями Кремля спотворило український наголос у низці слів. Ці спотворення не сприяють розвитку мови, а навпаки збивають з пантелику мовців. Псують наголос у мові також і поети, які заради рими міняють наголос. І то не якісь початківці, а й метри. Пише М. Рильський: “Як же так убого ви живЕте Чом так занепали ви, скажіть, Щоб у дні космічної ракЕти Солов’я не в силі зрозуміть?” Якби метри вдавались до редакторів, і редактором був би автор цих рядків, то наведена строфа звучала б так: Як же живетЕ ви так дрімуче, Чом так занепали ви, скажіть, Щоб у дні ракет до-зір-ідучих Солов’я не в силі зрозуміть? Наш наголос у словах несетЕ, беретЕ, живетЕ, даєтеЕ на останньому складі. Інакше – це київське койне. ГАРАЗДИ чи ГАРАЗДИ? Слова гаразди і негаразди часті гості сьогодні у ЗМІ. Але на радіо й телебаченні вони, очевидно, часом або й завжди звучить неправильно, бо у словниках нема одностайности щодо наголосу в цих словах. Якщо Б. Грінченко та СУМ АН УССР наголошують його на И: гараздИ, то РУС АН УССР наголошує на А: гарАзди. І словники незалежної України повторюють цей нонсенс. Так РУС, виданий ”Абрисом”, пише “бажати усяких гарАздів”. Чисте тобі койне, а не українська мова. Почну з приказки: “Нема бідИ, щоб не вийшли гараздИ, і нема гараздУ, щоб не вийшов на бідУ”. Ця приказка свідчить, що й слово гарАзд у непрямих відмінках треба наголошувати на закінченні: у гараздІ, гараздОм тощо. І на це є доказ. Словник Желехівського: “оставайтеся в гараздІ”. РУКОПИСНИЙ чи РУКОПИСНИЙ, ПРАВОПИСНИЙ чи ПРАВОПИСНИЙ? У “Букварі южноруському”, укладеному Т. Шевченком, рукою Шевченка у слові рукОписна, посталено наголос на О. І це відповідає нашій традиції наголошення: коли від три-і-більше-складових іменників з жіночим наголосом (на другому складі від кінця) ми творимо прикметники, то наголошеним у прикметниках лишається той самий звук, хоч тепер цей наголос - дактилічний: Ямпіль - Ямпільський, колОдязь - колОдязний, дурИсвіт - дурИсвітський, коштОрис - коштОрисний, ненАвисть - ненАвисний, літОпис - літОписний (А. Кримський), отже рукОпис - рукописний, правОпис - правОписний. Так ці слова наголошувано, поки до них не взялися “академіки”. Хоч правильний наголос у слові рукОписний зберігся в РУСах АН УССР до 1962 р. Але Академія УССР поклала край такому відхиленню від братніх мов. А незалежні від мовної логіки сучасні фахівці не можуть, та й правду казавши, не хочуть щось із цим робити. ТІСНЯВА чи ТІСНЯВА, ТРІСКОТНЯВА чи ТРІСКОТНЯВА? Українським словесним формам великою мірою властивий дактилічний наголос - на третьому складі від кінця: кОлесо, пОдруга, зАчіпка, пОдушка, рЕшето, рІшення, серЕедина. Саме такий наголос фігурує й у словах плІснява, тупОтнява, тИскнява, (Грінченко) шамОтнява, пИскнява, (Грінченко) гуркОтнява. Ці приклади відбивають акцентологічну модель, за якою наголошувано слова такої структури. Та, на жаль, логіка не часто гостює у тих, хто записав у совєтських, а потім і в “незалежних” словниках форми тіснЯва, тріскотнЯва, пискотнЯва, стрекотнЯва. Чи ж може мовець, який стало говорить тупОтнява, гуркОтнява, шамОтнява, говорити раптом тріскотнЯва, пискотнЯва? Або після плІснява і тИскнява – говорити тіснЯва? Десь-таки, моделі, схвалені нашим мовним центром, не так легко ламати відповідно до примх не дуже підкутих фахівців. Але словники видруковано, розтиражовано і ними керуються вчителі та творці мовних конкурсів. Наш поет-мученик бажав-мріяв: “Орися ж ти, моя ниво, долом і горою...”. Ореться академіками. А що виростає? ОПІКУВАТИСЯ чи ОПІКУВАТИСЯ? Сучасні словники, як і в УССР, наголошують це слово на А: опікувАтися. Цей неправильний наголос має довгу історію. М. Комар у своєму “Словарі російсько-українському” (1893 р.) наводить слово опікувАти і зазначає, що запозичив його із словника Желехівського. Однак у Желехівського слово це наголошено інакше: опІкувати. Помилку Комаря повторюють усі пізніші словники вже й у слові опікувАтися, яке мовці вимовляють лише опІкуватися. Що саме так треба наголошувати це слово свідчать похідні форми опІкуваний та опІкування, наголошені на І. Якби наголос у слові опікувати був на А, то похідні форми були б опікувАння й опікувАний.