Майже щоліта я їжджу до бабусі в село Веселе. Там у мене є приятель Андрій. Він мій ровесник і так само, як і я, приїжджає влітку до своєї бабусі з міста. Андрій - веселий і добрий товариш, хоча й любить прихвастнуть, та й боязкуватий малість: Один раз пішли ми з Андрієм і іншими хлопцями в ліс. Довго ходили, назбирали грибів, наїлися чорниці. День уже давно перевалив за обід, коли ми повернули додому. Ідемо, різні цікаві випадки з життя один одному розповідаємо. А Андрюшка що не скаже, виходить, що він самий сміливий, найшвидший, самий кмітливий. Ми посміюємося тихенько, але не заперечуємо - нехай собі бовтає. Але отут недалеко від краю лісу ми почули незрозумілий шум. Загрозливий тупіт насувався прямо на нас, тріскотіли суки, і мені, якщо чесно, стало небагато не по собі. Але. я подивився на місцевих хлопців і побачив, що їм ничуточки не страшно. Андрій же, не втрачаючи ні секунди, незбагненним чином забрався в густі колючі кущі й тихо, з розширеними від страху очами, подавав нам звідти знаки. Незабаром шум вийшов, і сільські хлопці прийнялися реготати, витягаючи Андрюшку із чагарнику. Виявляється, за пагорбом пролягала тропа, по якій сільська череда вертається додому. Так ми, міські, злякалися звичайних корів, а Андрій цим летом більше не хвастався. 2 варіант Із приходом осіни починається грибна пора. По вихідним ми всією родиною сідаємо на електричку і їдемо в ліс. У кожного в руках більший кошик, а за спиною - рюкзак з їжею й теплими речами. У цю неділю асі було як звичайно. паровоз, Що Пихкає, привіз нас на станцію о шостій годині ранку. Ми відправилися по стежці в глиб лісу, любуючись золотавим листям і радуючись тихій сонячній погоді. Після недовгого привалу й сніданку почалося «грибне полювання». Грибів виявилося сила-силенна: і сироїжки, і маслюки, і білі, і лисички... Більші й зовсім малюсінькі, які є смачніше всього. Ми так захопилися, що зовсім забули про необхідність запам'ятовувати дорогу, а коли спробували зорієнтуватися, зрозуміли, що... заблудилися. Спочатку я дуже зрадів: от було б здорово заночувати в лісі! Але мама швидко остудила мій запал, сказавши, що осінні ночі холодні, та й спати не на чому - спальники-те ми не взяли. Тому було вирішено вибиратися. Ми рушили навмання, голосно кричачи «агов! агов!». На щастя, незабаром нам зустрілися інші грибники, які й вивели нас на станцію. Додому ми повернулися утомлені, але з повними кошиками грибів. Так, ця пригода запам'ятається мені надовго.
