кажуть, народ є живим, допоки живе його мова. "мова — це кров, що оббігає тіло нації. виточи кров — умре нація" (ю. дзерович). тож від нас, нинішнього покоління молодих, залежить, чи не перерветься та золота нитка, що пов'язує покоління з поколінням. саме від нас залежить, чи не будуть замулюватися криниці рідної мови. хай біля наших криниць звучить інше слово — ми раді гостям, ми втамуємо їхню спрагу, адже українці — народ гостинний.
та дбаймо про рідні криниці! надзвичайна наша мова є таємницею. у ній усі тони й відтінки, усі переходи звуків від твердих до найніжніших, вони мелодійні, вишукані. тому про чистоту їх треба дбати постійно.
здавна відомо, що рідне слово, виплекане народом і родом, має таємничу здатність тримати людину в повноті її історичного й духовного буття. "мова — душа кожної національності, її святощі, її національний скарб" (іван огієнко). від батьківського порогу рідної мови можна виходити на широкі магістралі світу. слід шанувати в собі рідне, споконвічне, поважаючи всі інші мови, які дозволяють нам бути неупередженими й успішними. бо ще вольтер сказав: "знати багато мов — значить мати багато ключів до одного замка".
але безмір світовий і космічний не дасться в руки безбатченкам. тож перше слово, звернене до мами, хай стане оберегом у пам'яті, щоб нести його в собі як маленьку сполохану пташку, а коли стане тяжко — лиш відчути цю полохливу ніжність, і тоді всі труднощі стануть незначними. воістину правдиві слова: "рідна мова дається народові богом, чужа — людьми, її приносять на вістрі ворожих списів" (в. захарченко).
ответ:
кажуть, народ є живим, допоки живе його мова. "мова — це кров, що оббігає тіло нації. виточи кров — умре нація" (ю. дзерович). тож від нас, нинішнього покоління молодих, залежить, чи не перерветься та золота нитка, що пов'язує покоління з поколінням. саме від нас залежить, чи не будуть замулюватися криниці рідної мови. хай біля наших криниць звучить інше слово — ми раді гостям, ми втамуємо їхню спрагу, адже українці — народ гостинний.
та дбаймо про рідні криниці! надзвичайна наша мова є таємницею. у ній усі тони й відтінки, усі переходи звуків від твердих до найніжніших, вони мелодійні, вишукані. тому про чистоту їх треба дбати постійно.
здавна відомо, що рідне слово, виплекане народом і родом, має таємничу здатність тримати людину в повноті її історичного й духовного буття. "мова — душа кожної національності, її святощі, її національний скарб" (іван огієнко). від батьківського порогу рідної мови можна виходити на широкі магістралі світу. слід шанувати в собі рідне, споконвічне, поважаючи всі інші мови, які дозволяють нам бути неупередженими й успішними. бо ще вольтер сказав: "знати багато мов — значить мати багато ключів до одного замка".
але безмір світовий і космічний не дасться в руки безбатченкам. тож перше слово, звернене до мами, хай стане оберегом у пам'яті, щоб нести його в собі як маленьку сполохану пташку, а коли стане тяжко — лиш відчути цю полохливу ніжність, і тоді всі труднощі стануть незначними. воістину правдиві слова: "рідна мова дається народові богом, чужа — людьми, її приносять на вістрі ворожих списів" (в. захарченко).