амріяний зимовий вечір. Летить лапатий сніг. Ліс принишк, спокійний і зачарований. Зітхне... Аж моторошно стає. Холодний морозний вітер несамовито пролетить між дерев, і ... знову тихо. Тільки дерева сумно похилилися. Гілки на очах перетворюються на таємничі силуети. Хтось пробіг стежкою, визирнув із-за дерев, промайнув біля пишної калини. А ясні, тихі зорі світять над лісом. Місяць-молодик визбирує крапельки — сузір’я в небі, у полі. Здається, це вони падають на ліс і там виблискують на гілках, мов справжні коштовні камені діаманти, рубіни, сапфіри, смарагди... Потім відбиваються в кожній сніжинці, наче чисті, прозорі сльози. А вечір чаклує...Створює свою чарівну казку.
