Укажи неповне речення в якому слід поставити — на місці пропущеного члена речені: а)привчав привчав мене батько трудитись до поту а мати любити пісні б) я йому про цибулю а він мені про часник в) над усім м’ряка Тоскне одноманітне гудіння по стовпах г) ти їй зорі з неба а вона тобі співчутливі погляди

Після першого уроки однокласниці зустрілися в шкільному коридорі, хотіли поділитися своїми враженнями від їх поїздки у музей Тараса Шевченка.
- Привіт, Ганусю, як справи? Я дуже вражена нашою невеликою подорожжю. А ти? - спитала русява дівчинка, дивлячись своій подрузі у вічі.
- Привіт, Софіє. В мене все чудово, після нашої поїздки я стала краще розуміти про те, що говорить наша вчителька з української літератури. Авжеж, одна справа - уявляти, а зовсім інша - бачити своїми очима, - захоплено розповідала подружка Софії, поки вони обидві ходили по коридору.
- Погоджуюсь з тим, що сприймати інформацію стало значно легше. Та це тільки початок! Я дуже зацікавилась цим письменником, його дитинствои та значенням його творів для нас, молодого покоління.
- Це дуже добре, що ти цим зацікавилась, знання ніколи не бувають зайвими. До того ж знання таких талановитих людей, що жили нашою країною та кохали її усім серцем.
- Може, сходимо у бібліотеку, щоб знайти більше матеріалу про Тараса Шевченка? - запрпонувала Гануся.
- Звичайно сходимо! - погодилася дівчина. І вони, сміючись і жартуючи, побігли до шкільної бібліотеки.

Частіше за все щастя приходить до щасливого, а нещастя - до нещасного.Частіше за все щастя приходить до щасливого, а нещастя - до нещасного.

Моя мама часто каже, що речі є такими, як ми до них ставимося.

Однак, я довго не міг зрозуміти що це означає. Як ось цей маленький

велосипед, що вже багато років стоїть на балконі, може виглядати по-

різному для кожного хто його бачить?

 І одного разу я збагнув. Пригадую, коли у мене не було велосипеда,

я був упевнений, що стану найщасливішим, коли мені його куплять. Так і

трапилось. Мені купили велосипед, точніше не велосипед, а щастя. І до мене

малого і щасливого щастя приходило щоразу, коли я крутив педалі. Яким

же щастям було проїхатися брудною калюжею, коли бризки розліталися на

всі боки! Та чомусь ця калюжа не викликала жодних позитивних емоцій у

тітоньки, що проходила повз. Скоріше навпаки – вона виглядала нещасною і,

напевно, почувалася так само. А моя щаслива калюжа для неї перетворилася

на суцільне нещастя у вигляді задрипаного багнюкою плаща.

 Виходить і справді, речі є такими, як ми до них ставимося. А щастя

обирає того, хто його чекає.