На мою думку, патріот — це людина, віддана своєму народові, яка любить свою Батьківщину, готова її захищати в найважчі хвилини, людина, що живе і працює заради процвітання свого краю. Інколи, і навіть сьогодні, з високих трибун звучить море слів про любов і відданість Україні, але, на жаль, це тільки слова. Проте можна навести безліч прикладів самовідданої любові українців до рідного краю. Сьогодення є прикладом цього, адже багато синів і дочок України віддали за неї найдорожче — життя. Ми стали свідками цього. Події Майдану, війна на Сході... І досі проливається кров найщиріших патріотів. Історія свідчить, що українці в усі часи були патріотами. Про це розповідають історичні пісні й думи, художня література. Прикладом самовідданого служіння рідній землі є, наприклад, Ярослав Мудрий, справжні патріоти Залізняк, Гонта, Кривоніс, Дорошенко, Богдан Хмельницький, Леся Українка, Тарас Шевченко, Михайло Грушевський, Василь Стус, Іван Пулюй, наша сучасниця Ліна Костенко Я ще зовсім юна. І хоча життєвого досвіду в мене небагато, проте розумію, що дуже легко любити Батьківщину, коли вона багата і могутня, значно важче — коли вона слабка і незахищена. Та хіба зможуть справжні сини кинути хвору матір напризволяще? Я не засуджую тих людей, які в пошуках кращої долі емігрували за кордон, але впевнена, що вони глибоко нещасні, бо, можливо, маючи матеріальні блага, вони не мають змоги дихати рідним повітрям, бачити, як ростуть їхні діти, уклонитися рідній оселі, захищати свою землю від ворогів. Отже, справді, справжніми патріотами є ті люди, які не розказують про любов до рідного краю, а захищають його навіть ціною власного життя, працюють і живуть задля його процвітання, примножуючи набуте.
Бабуся… Тепле слово, яке огортає затишком. В уяві відразу виникає це прекрасне усміхнене обличчя, де кожна зморщечка випромінює любов, доброту і ласку. Ці руки, які так часто колисали мене в дитинстві. Ті казки, які розповідала бабуся на ніч. А втім, це тоді вони мені здавалися пустими балачками, а зараз я розумію, яким важливим речам навчила мене бабуся кількома простими словами. Так, я – бабусина скриня. Сюди вона складала свої найдорожчі прикраси: людяність, доброту, повагу. Тут і досі лежать, дбайливо згорнуті, її найкрасивіші шати: ніжність, витримка й душевна м’якість. Тут зберігаються всі колискові, історії та казки з такою простою, але важливою істиною. Ця скринька – частинка моєї душі. Та частинка, яку я найбільше оберігаю. Не ставлю її в сирість неправди й облуди чи в темінь брехні. Не смію мастити її брудом зневаги та образ. Це проста дерев’яна скринька, не оздоблена діамантами, перлами чи золотом. Але вона має дещо більше – згадку про тепло рідних очей та найважливішу науку в світі – як бути людиною. Ти можеш навчитися рахувати, писати й читати, але якщо погребуєш дарами сивої чарівниці й викинеш їх геть, а мене, просту скриньку, натоміть наповниш темрявою омани, - ти так і не навчився бути людиною, гордістю свого сизокрилого, срібного ангела – свої бабусі.
Так, я – бабусина скриня. Сюди вона складала свої найдорожчі прикраси: людяність, доброту, повагу. Тут і досі лежать, дбайливо згорнуті, її найкрасивіші шати: ніжність, витримка й душевна м’якість. Тут зберігаються всі колискові, історії та казки з такою простою, але важливою істиною.
Ця скринька – частинка моєї душі. Та частинка, яку я найбільше оберігаю. Не ставлю її в сирість неправди й облуди чи в темінь брехні. Не смію мастити її брудом зневаги та образ. Це проста дерев’яна скринька, не оздоблена діамантами, перлами чи золотом. Але вона має дещо більше – згадку про тепло рідних очей та найважливішу науку в світі – як бути людиною. Ти можеш навчитися рахувати, писати й читати, але якщо погребуєш дарами сивої чарівниці й викинеш їх геть, а мене, просту скриньку, натоміть наповниш темрявою омани, - ти так і не навчився бути людиною, гордістю свого сизокрилого, срібного ангела – свої бабусі.