І Установіть відповідність між реченням і схемою, що відображає його
будову.
1. Відскрипіла возами осінь, на санях від’їхала зима, і вербовим човником
прибилась до бродів весна (М.Стельмах).
2. Рясні дощі, що набридливо періщили кілька днів підряд, геть розмили сірі
кучугури снігу, південний вітер зігнав жовту малу воду в калюжі та широкі
озера (Ю.Збанацький).
3. Сьогодні сонце висварило в осені ще один погожий день, і він не знав, куди
йому занести бабине літо (М.Стельмах).
4. Старшина лічила ранком військо, і багато кращих вояків у ньому бракувало:
ніхто не знав, де й як вони лягли (Леся Українка).
5. На березі хвилястої Десни, де білі піски і дерева зелені, де слід віків
одкопували вчені, стояло місто, оповите в сни (М.Рильський).
А) [ , (що), ], [ ]. Г) [ ], [ ], і [ ].
Б) [ , (де), (де), ]. Ґ) [ ], і [ ]: [ ], (де).
В) [ ], і [ ], (куди). Д) [ ], і [ ], (де).
ІІ.Творче завдання: конструювання складних речень з різними видами
зв’язку. З поданих речень утворіть складне з різними видами
зв’язку, запишіть, поставте відповідні розділові знаки,накресліть схеми.
1.Не шкодуй часу на хороші книги. Хороші книги можуть відкрити тобі
істини. Істини полегшать тобі шлях до мети.
2. Література вчить нас добру і любові. Літературу зберегли для нас цілі
покоління попередників. Ці уроки літератури кожен вивчає по-своєму.
Художні образи по-різному впливають на людей.
ІІІ.
Запишіть речення, виправте орфографічні та пунктуаційні помилки,
накресліть схему.
І весняними вечорами коли відсиріє від стипової вологи земля голублять
душу і сердце людині свіжі і ніжні стипові запахи,і тихо шепочуть
трави,облиті сяйвом місяця що викочуєця із – за мовчазних могил і фарбує
степ у темно малиновий колір.
ответ:До школи Сашко ходив далеченько. До школи була і дорога, нею ходили всі, хто хотів, а Сашко ходив стежкою, лісом. Лісом, потім трохи полем, за полем починався райцентр, а в ньому скраєчку стояла Сашкова триповерхова біла школа.
Сашко пройшов ліс, вийшов у поле, як почув стрекотіння вертольота: півколом, низенько над лісом він летів на Сашка. Сашко чи злякався, чи що, але сів на землю і прикрився портфелем: над Сашком пролітало однооке обличчя Чепіжного, воно швидко летіло туди, у степи, у яри, за Буг, до лиманів. Сіроманцеві на погибель.
Того дня до школи Сашко не пішов. Він повернувся до лісу, пригарбав листям портфель, щоб не носитися, подивився на срібне павутиння на сучках, на павучків, заліз рукою у низеньке порожнє чиєсь гніздечко, пошарудів у гніздечку опалим листям і — куди б це його піти? — подався до яру.
У яру нічого не росло — боялося весняних вод: з полів саме цим яром летіла весняна вода і могла забрати не те що деревину або кущ, а навіть і п’ятеро вертольотів, коли б вони їй стали на дорозі. Тому яр порожнів і влітку, і восени. Дріботіли по ньому вівці та кози, скубли під молочаєм присихлу траву та боялися Сіроманця.
У яру пахло овечим та козячим духом, хоч їх самих давно вже перегнали в інші, ситіші місця. Нагрітий за літо яр дихав Сашкові в обличчя перецвілими будяками. Тихо пливло павутиння, і тоненька хмарина лежала над яром, наче капустяний листок. Сашко приліг на молочай і заплющив очі. «Де він є, отой Сіроманець? — думав собі Сашко. — Взяв би та й утік десь в інші краї чи гори, де вовків люблять. Аби я був вовком, я б тоді все розказав Сіроманцю і про Василя Чепіжного, як він ночами краде у полі солому на мотоциклі: під’їде до скирти, нав’яже на дріт в’язку соломи, прив’яже до мотоцикла ззаду і тягне, і ніхто не ганяється за Чепіжним на вертольоті! Ніхто! Ні за ним і ні за такими, як Побігайло!»
Вечоріло. Сіре повітря між вечором і ніччю текло собі яром до лісу, і в такому повітрі над Сашком летіла чи то сорока, чи інший хтось. Сашко поплентався до лісу по портфель. Поминув сосняк, пішов дубиною; в дубині вечеряли дятли, наїдаючись, видно, на зиму. Ще по дорозі провів рукою по ліщині, намацав горішок, кинув на зуби: горішок сухо стрельнув під зубами; гойднувся листок на березі, наче подумав, падати йому сьогодні чи почекати краще до завтра.
Раптом Сашко відчув, що хтось дивиться йому в спину: а дубом хтось стояв! «Піти глянути чи не йти? А може, воно звір який та ще вкусить? — завагався Сашко. Але вирішив: — Чого це я стану його боятися? Піду гляну».
За дубом стояло теля. Відбилося, мабуть, заблудило, не знає куди іти.
Що, дурнесеньке, страшно?! І їсти хочеш? Ото не треба блудити,— Сашко підійшов до теляти, хотів було почухати за вухом, але рука завмерла: перед Сашком стояв вовк. Сіроманець. Сашко задерев’янів. Сіроманець тим часом обнюхав його з ніг до голови, лизнув по куртці ґудзика і ліг на листя. Сашко потроху відторопів, прийшов до тями і сам сів навпочіпки біля Сіроманця.
Вовк потягнувся до нього мордою і ще раз лизнув Сашкове коліно.
Так от ти який лизунчик, а ще Сіроманець, — сказав Сашко і погладив Сіроманцеві шию, почухав під горлом.
Сіроманцеві це, видно, дуже сподобалось, ніхто його так приємно не лоскотав, і він по-вовчому сказав Сашкові: «Ще!»
А за тобою ж погналися по степах на вертольоті — даром бензин палять! — засміявся Сашко. — А ти ось тут, біля мене! Ти і не подумав тікати, бо ти у мене розумний, вовчику. Пиріжка з печінкою хочеш?
Ліс поночів на очах, і де того портфеля шукати, коли темно? Сашко повзав від дуба до дуба, перегрібав листя — нема. Вовк і собі зачав нюхати під дубами, попирхав у листі неподалік і тихо вискнув: портфель!
Пиріжки з печінкою вовк, видно, любив з дитинства, бо ковтнув навіть не пожувавши.
Я тобі завтра ще принесу,— сказав йому Сашко,— завтра у мене неділя, увесь день — наш! Але ти мені дивись: з лісу не виглядай. Чепіжний думає, що ти втік з нашого лісу, нехай так думає…
Сіроманець провів Сашка до узлісся, потерся об Сашкове плече і так стояв, аж доки запах його нового товариша не ослаб у глибині темного листопадового вітру…
Хіба у нашому селі собаки? З ними не те що на Сіроманця, а й так по вулиці стидно ходити! Котів бояться! Ширпотреб! Ганьба на ввесь світі! — жалівся Чепіжний своїй жінці. — Ну, ти тільки глянь на нашого цього вилупка: криве, ледаче, гуси його скубуть! О, бач, о, всі брови повискубували! Геракл!
Що ти до нього причепився? Таке вже воно й буде.
Це через тебе він не росте!
Через мене? Здрастуй!
Бо ти з ним носишся, дихаєш на нього, щоб і порошина не впала. Молоко грієш! От він і не росте, бо хитрий, думає: виросту — райське життя скінчиться!
Розвінчаний господарем Геракл ображено, але достойно покривуляв з подвір’я світ за очі на город.
— Все! Їду! — сказав Чепіжний, одягнув нового картуза, завів мотоцикла і вискочив на дорогу.
Розвиднілося Чепіжному в Києві. Попитав щось в одного міліціонера, в другого і покотив униз, до Дніпра, на базар.
Объяснение: Его нету ето шлях и с етого вибираешь или перепеши будет правильно и так и та
Объяснение:
Мабуть, немає такої людини серед нас, яка б не хотіла бути щасливою. Але чи всі знають, як цього досягти. У кожної людини своє поняття, що таке щастя, що потрібно для того, щоб бути щасливим. Не дарма народ каже: «Не родись багатий та вродливий, а родись при долі та щасливий. »
Що ж таке щастя?…
Що таке щастя. Як його досягти?
Щастя – це стан цілковитого задоволення життям; вияв радості від спілкування з рідними, близькими; успіх, удача. Щастя – поняття моральної свідомості, що позначає стан людини, який найбільше відповідає внутрішній задоволеності повнотою й осмисленістю життя, здійсненням свого людського призначення. Поняття щастя стосується духовного світу людини. А скільки людей – стільки світів. Тож зрозуміло, що кожен витлумачуватиме щастя по-своєму. Для когось – це задоволення, втіха; для когось – добробут. Хтось щастя розуміє як удачу, талан. Для інших щастя – це радість. Оскільки кожна людина живе своїм життям, то й відчуття втіхи від нього в кожного своє. Саме тому й найзагальніші рекомендації як жити, щоб досягти щастя, є дуже умовними.