Мій улюблений журнал - "Барвінок". Це періодичне видання з багатою історією. Його ще у дитинстві передплачувала моя матуся. У цьому чудовому журналі є чимало рубрик. Моя найулюбленіша - "Хто? Що? Як? Де? Коли? і Чому?"
З цього журналу я дізнався чимало нового про навколишній світ, навчився вирішувати складні завдання. А ще я обожнюю рубрику, у якій подаються цікаві твори художньої літератури. "Барвінок" торкається важливих тем, виховує високоморальну особистість, привчає до читання. Ось чому це мій улюблений журнал!
Кожна епоха дає свої поняття про цінності. Для епохи середньовіччя характерне матеріальне збагачення, для епохи Відродження — духовне зростання, для епохи сорокових років XX століття — завоювання і загарбання. З цього прикладу можна багато сперечатись, можна наводити докази і свідчення, але одне є незмінним, те, що не вимагає доказів, твердження, що найбільше багатство — хліб.
Коли хліба обмаль — його не може замінити ні золото, ні інші коштовності. Матеріальні блага нічого не варті, коли голодні їх виробники.
Звернімося до історії: Радянський Союз у 1933 році продавав хліб за золото, коли Україна гинула від голодомору. Недаремно старі люди такі заощадливі, бо вони пережили це страхіття. Моя бабуся, даруючи мамі свою каблучку, застерігала: "Бережи, може колись за неї виміняєш шматок хліба". У роки Великої Вітчизняної моя бабуся ходила на село вимінювати продукти за речі. А у 1947 році, коли в місті відмінили хлібні картки, село вимирало від голоду. Божевільні від голоду люди здатні були на вбивство заради шматка хліба.
Одного разу в музеї я бачив шматочок блокадного хліба, одноденну Норму ленінградця. Я вжахнувся від побаченого, бо той сіро-коричиевий шматочок швидше нагадував землю, змішану з половою, ніж хліб.
Пригадую фільм, побачений у дитинстві. Ішлося про дореволюційне село: господиня крає хліб, наділяє ним усю родину, а крихти змітає у долоню і їсть. Але були часи, коли хлібом не дорожили ні в місті, ні в селі. Тоді він був дешевим. Ним годували худобу, він лежав на смітниках. Це жахливо, коли хліб не шанують у місті, але ще більш жахливо, коли не шанують у селі. Мене дивує, як хлібороб може не цінувати хліб! Народна мудрість навчає нас: "Хліб — усьому голова", "Є хліб — буде й пісня". І дійсно, без хліба не буває смачною найвишуканіша страва, а пісню заводить лише сита людина.
Відповідь:
Твір на тему "Мій улюблений журнал":
Мій улюблений журнал - "Барвінок". Це періодичне видання з багатою історією. Його ще у дитинстві передплачувала моя матуся. У цьому чудовому журналі є чимало рубрик. Моя найулюбленіша - "Хто? Що? Як? Де? Коли? і Чому?"
З цього журналу я дізнався чимало нового про навколишній світ, навчився вирішувати складні завдання. А ще я обожнюю рубрику, у якій подаються цікаві твори художньої літератури. "Барвінок" торкається важливих тем, виховує високоморальну особистість, привчає до читання. Ось чому це мій улюблений журнал!
Пояснення:
Кожна епоха дає свої поняття про цінності. Для епохи середньовіччя характерне матеріальне збагачення, для епохи Відродження — духовне зростання, для епохи сорокових років XX століття — завоювання і загарбання. З цього прикладу можна багато сперечатись, можна наводити докази і свідчення, але одне є незмінним, те, що не вимагає доказів, твердження, що найбільше багатство — хліб.
Коли хліба обмаль — його не може замінити ні золото, ні інші коштовності. Матеріальні блага нічого не варті, коли голодні їх виробники.
Звернімося до історії: Радянський Союз у 1933 році продавав хліб за золото, коли Україна гинула від голодомору. Недаремно старі люди такі заощадливі, бо вони пережили це страхіття. Моя бабуся, даруючи мамі свою каблучку, застерігала: "Бережи, може колись за неї виміняєш шматок хліба". У роки Великої Вітчизняної моя бабуся ходила на село вимінювати продукти за речі. А у 1947 році, коли в місті відмінили хлібні картки, село вимирало від голоду. Божевільні від голоду люди здатні були на вбивство заради шматка хліба.
Одного разу в музеї я бачив шматочок блокадного хліба, одноденну Норму ленінградця. Я вжахнувся від побаченого, бо той сіро-коричиевий шматочок швидше нагадував землю, змішану з половою, ніж хліб.
Пригадую фільм, побачений у дитинстві. Ішлося про дореволюційне село: господиня крає хліб, наділяє ним усю родину, а крихти змітає у долоню і їсть. Але були часи, коли хлібом не дорожили ні в місті, ні в селі. Тоді він був дешевим. Ним годували худобу, він лежав на смітниках. Це жахливо, коли хліб не шанують у місті, але ще більш жахливо, коли не шанують у селі. Мене дивує, як хлібороб може не цінувати хліб! Народна мудрість навчає нас: "Хліб — усьому голова", "Є хліб — буде й пісня". І дійсно, без хліба не буває смачною найвишуканіша страва, а пісню заводить лише сита людина.
Объяснение:
вот списуй думаю правильно