Веселе літо згасло. Вересень зробився повноправним господарем у природі. Незвично холодно стає вранці й уночі. Лише вдень пригріває сонечко, немов намагається нагадати про літо. Поля відпочивають після виснажливої тривалої праці. Уже подарували господарям свій золотавий урожай садки. Усюди відчувається прохолодний подих осені. Сіре небо все частіше затягають низькі хмари. Сіється дрібний дощ.
Ліс стоїть сумний і мовчазний, здається, що він глибоко замислився. Дуже скоро деревам доведеться геть роздягнутися, скинути своє важке вбрання, а згодом і підставити гілки хуртовині.
Повільно кружляє в повітрі жовтогарячий листок. Тонкі осички сумовито риплять на галявині, ще не зазнавши довгого передзимового сну. Навкруги трухлявого пня скупчилися стрункі опеньки. їх дуже багато, і кожен із грибів так і проситься в кошик. Горобина обвисла червоними розкішними гронами. Листя липи з гострими почорнілими зубчиками здається вкритим тендітним оксамитом.
Нещодавно зелена трава припала до землі. Високо в небі роблять своє останнє прощальне коло запізнілі журавлі. Вони ще раз нагадують нам, що прийшла осіння пора. Журавлі відлітають у вирій і сумно курличуть.
У такі дні на якусь мить душу покриває світлий смуток. Ми поринаємо в роздуми про сенс людського існування. Усе це є ознаками того, що настала найкрасивіша пора року, яку оспівували художники, композитори, поети. Настала золота осінь.
Українська природа в творчості Тараса Шевченка Про Тараса Шевченка написано багато. Своєю посвятою українській справі, боротьбі за покращення життя простого люду, він заслужив собі невмирущу вдячність від свого народу. Слово це одразу проникало до серця кожного українця. Оцінили його і люди в багатьох інших країнах світу. В людини, яка малознайома з широкою творчістю Кобзаря може виникнути враження, що Тараса Григорович був власне виключно поетом соціального утиску. Дійсно він копав в глибину історії аналізуючи причини невдач свого народу, хоробро намагався заглянути в майбутнє, яке незважаючи ні на що бачив як вільну нову сім’ю, в якій просив і його пом’янути незлим тихим словом. Велику увагу Шевченко приділяв історії власного народу створивши для нас хрестоматійні твори з осмислення деяких подій української історії. Проте багато його робіт як літературних, так і художніх просякнуті духом захоплення природою її неповторною міццю та досконалістю. Явища неживої природи, представники флори та фауни є неодмінними атрибутами його поезії, широко представлені вони і в його художній творчості.
Це правда, що природа в творчості Шевченка, як правило, виступає другорядною темою, тлом. Втім в її описі інколи буквально кількома рядками, автор майстерно демонструє свою відданість її чарам, демонструючи високий клас поета-романтика. Він ніби промовляє, я б хотів розказати вам про те який гарний мій рідний край, які мальовничі його ліси, кручі, річки, степи, як грають пороги і як Чорне море піднімає хвилю, несучі козацькі чайки до Босфору. Проте все то не а часі, бо народ що живе на цій землі потрапив у важке ярмо, а господарюють тут чужинці. Таким чином краса української природи в його творчості додатково служить разючому контрасту з відчаєм живучого на цій землі народу. В цьому плані можна відзначити, що Шевченко досконало показує, що природа досконаліша за людське суспільство.
Встала й весна, чорну землю
Сонну розбудила,
Уквітчала її рястом,
Барвінком укрила;
І на полі жайворонок,
Соловейко в гаї
Землю, убрану весною,
Вранці зострічають...
Рай, та й годі! А для кого?
Для людей. А люде?
Не хотять на його й глянуть,
А глянуть — огудять.
Або
Он гай зелений похиливсь,
А он з-за гаю виглядає
Ставок, неначе полотно,
А верби геть понад ставом
Тихесенько собі купають
Зелені віти... Правда, рай?
А подивися та спитай!
Що там твориться, у тім раї!
Не можна не помітити що опис виступає і віддушиною для автора, місцем де він може дати собі свободу в описі досконалості, якої не бачить в грішному людському світі. Короткі рядки описів українського ландшафту, порівняння людей з рослинами або тваринами додатково слугують своєрідними самоідентифікаторами, на кшталт «Євшан-зілля». Ці ідентифікатори на полях своєї творчості Кобзар рясно розсіяв для встановлення тісного зв’язку зі своїм читачем. Нічого не кажучи представникам далеких від України народів, вони породжують відчуття несамовите почуття духовного комфорту та високого емоційного піднесення в українського читача. Можливо це частина того приголомшливого успіху, який знаходила і досі знаходить його творчість в тогочасному українському суспільстві.
Ліс стоїть сумний і мовчазний, здається, що він глибоко замислився. Дуже скоро деревам доведеться геть роздягнутися, скинути своє важке вбрання, а згодом і підставити гілки хуртовині.
Повільно кружляє в повітрі жовтогарячий листок. Тонкі осички сумовито риплять на галявині, ще не зазнавши довгого передзимового сну. Навкруги трухлявого пня скупчилися стрункі опеньки. їх дуже багато, і кожен із грибів так і проситься в кошик. Горобина обвисла червоними розкішними гронами. Листя липи з гострими почорнілими зубчиками здається вкритим тендітним оксамитом.
Нещодавно зелена трава припала до землі. Високо в небі роблять своє останнє прощальне коло запізнілі журавлі. Вони ще раз нагадують нам, що прийшла осіння пора. Журавлі відлітають у вирій і сумно курличуть.
У такі дні на якусь мить душу покриває світлий смуток. Ми поринаємо в роздуми про сенс людського існування. Усе це є ознаками того, що настала найкрасивіша пора року, яку оспівували художники, композитори, поети. Настала золота осінь.
Про Тараса Шевченка написано багато. Своєю посвятою українській справі, боротьбі за покращення життя простого люду, він заслужив собі невмирущу вдячність від свого народу. Слово це одразу проникало до серця кожного українця. Оцінили його і люди в багатьох інших країнах світу. В людини, яка малознайома з широкою творчістю Кобзаря може виникнути враження, що Тараса Григорович був власне виключно поетом соціального утиску. Дійсно він копав в глибину історії аналізуючи причини невдач свого народу, хоробро намагався заглянути в майбутнє, яке незважаючи ні на що бачив як вільну нову сім’ю, в якій просив і його пом’янути незлим тихим словом. Велику увагу Шевченко приділяв історії власного народу створивши для нас хрестоматійні твори з осмислення деяких подій української історії. Проте багато його робіт як літературних, так і художніх просякнуті духом захоплення природою її неповторною міццю та досконалістю. Явища неживої природи, представники флори та фауни є неодмінними атрибутами його поезії, широко представлені вони і в його художній творчості.
Це правда, що природа в творчості Шевченка, як правило, виступає другорядною темою, тлом. Втім в її описі інколи буквально кількома рядками, автор майстерно демонструє свою відданість її чарам, демонструючи високий клас поета-романтика. Він ніби промовляє, я б хотів розказати вам про те який гарний мій рідний край, які мальовничі його ліси, кручі, річки, степи, як грають пороги і як Чорне море піднімає хвилю, несучі козацькі чайки до Босфору. Проте все то не а часі, бо народ що живе на цій землі потрапив у важке ярмо, а господарюють тут чужинці. Таким чином краса української природи в його творчості додатково служить разючому контрасту з відчаєм живучого на цій землі народу. В цьому плані можна відзначити, що Шевченко досконало показує, що природа досконаліша за людське суспільство.
Встала й весна, чорну землю
Сонну розбудила,
Уквітчала її рястом,
Барвінком укрила;
І на полі жайворонок,
Соловейко в гаї
Землю, убрану весною,
Вранці зострічають...
Рай, та й годі! А для кого?
Для людей. А люде?
Не хотять на його й глянуть,
А глянуть — огудять.
Або
Он гай зелений похиливсь,
А он з-за гаю виглядає
Ставок, неначе полотно,
А верби геть понад ставом
Тихесенько собі купають
Зелені віти... Правда, рай?
А подивися та спитай!
Що там твориться, у тім раї!
Не можна не помітити що опис виступає і віддушиною для автора, місцем де він може дати собі свободу в описі досконалості, якої не бачить в грішному людському світі. Короткі рядки описів українського ландшафту, порівняння людей з рослинами або тваринами додатково слугують своєрідними самоідентифікаторами, на кшталт «Євшан-зілля». Ці ідентифікатори на полях своєї творчості Кобзар рясно розсіяв для встановлення тісного зв’язку зі своїм читачем. Нічого не кажучи представникам далеких від України народів, вони породжують відчуття несамовите почуття духовного комфорту та високого емоційного піднесення в українського читача. Можливо це частина того приголомшливого успіху, який знаходила і досі знаходить його творчість в тогочасному українському суспільстві.
Читать полностью: http://h.ua/story/410483/#ixzz4NGwB9pTX