За кількістю пестливих форм серед мов світу пріоритетне місце посідає українська. «Матінка», «соловейко», «малесенький», «першенький» - ось як лагідно звучать наші слова. Подібного явища не зустрінемо в мові англійській чи німецькій. Для українця назва предмета – це водночас і його оцінка. «Рученьками» ми називаємо руки й дорослої людини, «коником» - дужого коня. Ставлення людини до навколишнього світу формується в перші місяці її життя. Ласкава мова матері майбутнього козака згодом стає його повсякденною мовою. Вчені переконані, що особливості мови впливають на людську вдачу. Дітей в Україні називали тільки лагідно: Петрик, Іванко, Галинка. Дорослих – поважливо. Ви можете хоч подумати назвати Олексу Довбуша Льошкою Довбушем? Назвати Устима Кармелюка … У нас же й такої форми імені не існує! Улюблені українцями імена теж розповідають про народну душу. Оспіване в піснях ім’я Катерина походить від грецького слова, що означає «непорочна», «свята»; Ярина в перекладі з грецької означає «мир»; Тарас – «бунтівливий». А який казковий дивосвіт рослинних та тваринних назв створило українське поетичне світосприймання! Тут і татарське зілля, і вовчі ягоди, горицвіт і павині очі, нечуй-вітер і перекотиполе… Трав’яного стрибунця український народ узгодив зі своїм сприйманням і нарік коником. Усі ці назви – відгук української душі на красу. В цих найменнях – замилування світом і любов до цього. У творенні назв відбито національний іб думання.
Объяснение:
Усе( займ., підмет) знайоме( прикм. присудок) і рідне( прикм., присудок) до(прийм) болю(обставина, іменник) в( прийменник) душі(іменник, обстав.) і(сполуч.) криниця(іменник, підмет) в(прийм.) саду( іменник, обст), і червона(прикм.ощначен.) калина.(іменник, підмет)
Наші(озачен.,займ.) нащадки(підм, іменник) будуть(присуд. частка) милуватися(присуд.дієсл.) рідною(означ.прикм) природою(імен. додатко): червоною(означ. прикм) калиною( додати. імен.), квітучою( прикм. означ.) вишнею(імен. дод.), жовтою(озн. прикм.) кульбабкою( дод.імен.).
У( прийм) цьому(займ. озн.) світі( обстав. імен) дивне( прикм. озн.) все(займен. дод.): квітка(імен. дод) і(спол)плід(імен,дод.), вітер(імен. дод.) і(спол) зірка(імен. дод), краплина(імен. дод.)води( імен, озн.) й( прийм)дрібна(озн. прикм) піщинка( імен.дод). Та( прийм), мабуть, для( прийм) самої( займ, озн.) людини( імен.дод) найдивніша( прикм. озн.) вона( займ. підм.) сама.( займен.підм.)
Є ( підм, дієс) на( прийм) світі( імен. обст.) плоди(підм. імен.) і( спол)дерева( імен. підм.) незнані( прикм, дієс.): помаранчі( підм. імен.) цитрини(ви. підм.), кокоси(ім. підмет), банани( ім. підм.), виногради( ім. підм.), солодкі( озн. прикм ), інжир( ім. підм.), і( спол.)маслини( ім. підм.),. А( спол) для( прийм.) нас( займ, дод) наймиліша( прикм. озн.) червона( прикм. озн.)калина.(ім. підмет)
За кількістю пестливих форм серед мов світу пріоритетне місце посідає українська. «Матінка», «соловейко», «малесенький», «першенький» - ось як лагідно звучать наші слова. Подібного явища не зустрінемо в мові англійській чи німецькій. Для українця назва предмета – це водночас і його оцінка. «Рученьками» ми називаємо руки й дорослої людини, «коником» - дужого коня. Ставлення людини до навколишнього світу формується в перші місяці її життя. Ласкава мова матері майбутнього козака згодом стає його повсякденною мовою. Вчені переконані, що особливості мови впливають на людську вдачу. Дітей в Україні називали тільки лагідно: Петрик, Іванко, Галинка. Дорослих – поважливо. Ви можете хоч подумати назвати Олексу Довбуша Льошкою Довбушем? Назвати Устима Кармелюка … У нас же й такої форми імені не існує! Улюблені українцями імена теж розповідають про народну душу. Оспіване в піснях ім’я Катерина походить від грецького слова, що означає «непорочна», «свята»; Ярина в перекладі з грецької означає «мир»; Тарас – «бунтівливий». А який казковий дивосвіт рослинних та тваринних назв створило українське поетичне світосприймання! Тут і татарське зілля, і вовчі ягоди, горицвіт і павині очі, нечуй-вітер і перекотиполе… Трав’яного стрибунця український народ узгодив зі своїм сприйманням і нарік коником. Усі ці назви – відгук української душі на красу. В цих найменнях – замилування світом і любов до цього. У творенні назв відбито національний іб думання.