На картині "Напровесні" художниця зобразила нічим, на перший погляд, не привабливий пейзаж. Але це тільки на перший погляд. Придивившись уважними очима, помічаєш просту красу цього краєвиду, нібито дивишся з розчиненого вікна.
На передньому плані дві молоді верби. Ці дерева виросли зі старого пня, їх оточують вербові пагони. Ніби відчуваєш пальцями мереживо тоненьких гілочок, шорсткість гнучких стовбурів. Неподалік — білокора берізонька.
На задньому плані картини все губиться в тумані. Добре видно, що весна вступила у свої права. Пригріває сонечко, де- не-де крізь торішню рослинність пробивається тендітна зелень. Але природа ще не скинула з себе покриви зимового сну. Уранішній туман не розсіюється довго. Дерева не поспішають убиратися в зелені шати.
Катерина Білокур майстерно використовує жовто-зелені, світло-блакитні кольори, поєднуючи їх з темно-брунатними. Від картини "Напровесні" віє якимось особливим весняним настроєм. Цей пейзаж викликає радість від спілкування з рідною природою, а також робить нас душевно щедрішими, людянішими.
Я вважаю, що з такою любов'ю передати красу природи могла лише щира й добра людина. Саме такою світлою людиною була талановита художниця Катерина Білокур.
Чого можуть навчитися дорослі у дітей? У цій темі виникає ще питання - як це так, адже діти вчаться у батьків?! А відповідь зовсім проста, треба лише трохи подумати. Коли діти народжуються, батьки вчать їх усьму, що вони вміють: читати, писати, ходити тощо. Коли діти підростають, вони намагаються все повторювати за своїми батьками, повторюють їхню розмовну та жестову лексику. Але все ж таки між дорослими є одна річь, чка розрізняє дорослих та дітей. Діти радуються всьому, що бачать по справжньому. Вони говорять те, що думають, незадумующись про наслідки, хоть і не завжди це добре. Також діти здатні роздивитись у зовсім безкорисній речі - корисну. Ось найголовніша відміна між дорослими та дітьми.
На передньому плані дві молоді верби. Ці дерева виросли зі старого пня, їх оточують вербові пагони. Ніби відчуваєш пальцями мереживо тоненьких гілочок, шорсткість гнучких стовбурів. Неподалік — білокора берізонька.
На задньому плані картини все губиться в тумані. Добре видно, що весна вступила у свої права. Пригріває сонечко, де- не-де крізь торішню рослинність пробивається тендітна зелень. Але природа ще не скинула з себе покриви зимового сну. Уранішній туман не розсіюється довго. Дерева не поспішають убиратися в зелені шати.
Катерина Білокур майстерно використовує жовто-зелені, світло-блакитні кольори, поєднуючи їх з темно-брунатними. Від картини "Напровесні" віє якимось особливим весняним настроєм. Цей пейзаж викликає радість від спілкування з рідною природою, а також робить нас душевно щедрішими, людянішими.
Я вважаю, що з такою любов'ю передати красу природи могла лише щира й добра людина. Саме такою світлою людиною була талановита художниця Катерина Білокур.
У цій темі виникає ще питання - як це так, адже діти вчаться у батьків?! А відповідь зовсім проста, треба лише трохи подумати.
Коли діти народжуються, батьки вчать їх усьму, що вони вміють: читати, писати, ходити тощо. Коли діти підростають, вони намагаються все повторювати за своїми батьками, повторюють їхню розмовну та жестову лексику. Але все ж таки між дорослими є одна річь, чка розрізняє дорослих та дітей. Діти радуються всьому, що бачать по справжньому. Вони говорять те, що думають, незадумующись про наслідки, хоть і не завжди це добре. Також діти здатні роздивитись у зовсім безкорисній речі - корисну. Ось найголовніша відміна між дорослими та дітьми.