— Запишіть речення, розставляючи потрібні розділові знаки.
— Визначте уточнювальні члени. Укажіть їх вид б морфологічного вираження, надпишіть.
1. Коло діда на старому яблуневому пні сидів його давній товариш і побратим Григорій (О. Довженко). 2. Згодом з розвитком промисловості господарської діяльності вплив людини на природу стає все помітнішим (В. Протопопова). 3. Край шляху покритого білим камінням догорає вогнище (М. Коцюбинський). 4. Там на зеленій лавці обкладеній дерниною сперши голову на руки сидить білява панночка (М. Коцюбинський). 5. Шлях із Південної Африки туди й назад нараховує двадцять п’ять тисяч кілометрів (О. Потапенко). 6. Криниці священні для українців місця копали біля верби (О. Потапенко)
Релігія ніколи не була єдиним виявом духовності людини. На всіх етапах розвитку цивілізації вона мала своїх опонентів. З огляду на роздвоєність людської природи та здатність індивіда усвідомлювати як свою могутність, так і слабкість, як свою величну свободу, так і свою рабську покірність, як свою богоподібність, так і залежність від природної необхідності — такий стан є скоріше закономірним, аніж випадковим. Складна й суперечлива людська природа сприяла тому, що в усі часи були ті, хто не задовольнявся безапеляційними церковними догматами. Силою власного розуму у тривалих клопітких пошуках вони прагнули знайти власні відповіді на найскладніші питання. Ось чому у процесі історичного розвитку з'явилася така форма духовної культури, як вільнодумство.
Вільнодумство — ідейно-духовна течія, що визнає право людини на свободу мислення, вільне пізнання сутності світу, критичне ставлення до усталених поглядів і переконань.
Вільнодумство відображало прагнення людини вирватися із зовнішньої та внутрішньої духовної несвободи. Не було б його, не було б і розвитку релігії, людство не мало б того в своєму прогресі, що засвідчує силу, велич розуму і дії. Згідно з Біблією Бог, створивши людину за своїм образом і подобою, надав їй здатність оцінювати вільно, адже саме так діяв він під час творення світу. Тому ігнорувати вільнодумство як важливий здобуток у розвитку людського духу не можна.
Объяснение:
Патріотичні мотиви в поетичних творах Тараса Шевченка пронизують кожен рядок. Він був справжнім борцем свого народу. Адже мало хто в світовій історії з таким же запалом захищав незалежність своєї батьківщини, свободу кожного українця. Робив це тарас Григорович і словом і ділом. Його твори підіймали народ, спонукали до дій. Найвідомішими патріотичними поезіями стали «Мені однаково, чи буду», «І мертвим, і живим», «Заповіт» та багато-багато інших. Та не однаково мені, як Україну злії люди Присплять, лукаві, і в огні Її, окраденую, збудять… Ох, не однаково мені. Тарасу Шевченку ніколи не було однаково за Вкраїну. І кожним рядком, ніби молитвою, заповідає це робити всім українцям. Він оспівує простих селян, возвеличує їх душевну красу, працелюбність. Він любить природу рідного краю. В цьому всьому й проявляється патріотизм митця. Чи не всі шевченкові герої – це люди, кровно пов»язані з Батьківщиною й між собою