Завдання І етапу Міжнародного мовно-літературного конкурсу учнівської та студентської молоді імені Тараса Шевченка 7 клас. Завдання:
Василь Симоненко писав:
У росяні вінки заплетені суцвіття
до ніг тобі, титане, кладемо.
Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,
тебе своїм сучасником звемо.
Поміркуйте над словами письменника з точки зору сучасника. Свої думки у формі як лист до Тараса Шевченка. Обсяг 1-1,5 сторінки. У творчій роботі використайте антоніми, однорідні члени речення з узагальнювальними словами. Антоніми підкресліть однією лінією, а однорідні члени речення з узагальнювальними словами-як члени речення.
До іть будь ласка
Війна… Скільки людських життів вона забрала? Це страшна
«чума» і на своєму шляху війна руйнує все.
Не обійшла стороною війна й нашу родину. Мій прадідусь Василь
Петрович ,який помер у 1992 році жив у місті Марганець. Під час Другої світової війни воював на фронті ,а після поранення разом із
дочкою Любою був у полоні. Фашисти катували їх ,примушували
тяжко працювати.
Виснажені роботою, холодні, голодні у обшарпаному одязі ,вони
тікали з полону. Не багатьом вдавалося втекти звідти ,однак Василю
Петровичу пощастило. Доньку визволили з полону в 1945 році
радянські війська та невдовзі вона померла від тяжкої хвороби.
Довго прадідусь діставався рідного дому, майже два роки ,але
все-таки досяг своєї мети! Його дружина Ганна Петрівна вже
втратила надію побачити чоловіка живим. Через деякий час ,приблизно
через півроку, до них постукали у двері. Відчинивши ,жінка завмерла-
стояв німець. Можна переночувати, -просився незваний гість. Добрі люди
не відмовили ,бо розуміли ,що виходу немає.
Німець прожив у сім'ї близько місяця. Йому виділили кімнату ,а
він ділився з родиною у якій було шестеро дітей своїм пайком. Щоб якось
віддячити ,німець подарував Василю Петровичу набір голок для
швейної машинки ,аби той шив взуття.
Моя родина, на жаль ,не пам'ятає точну дату народження своїх
предків. Я вважаю ,це треба знати! Коли в сім'ї розповідають про
події війни ,то нащадки шануватимуть пам'ять про загиблих.
Отже ,війна -це трагічна сторінка історії.
Людина, прийшовши в цей світ, крок за кроком пізнає його багатство й розмаїття, що власне й становить сенс людського буття. Значною мірою розмаїттю довкілля ми завдячуємо живій природі, адже саме внаслідок тривалої природної еволюції сформувалася різноманітність рослинного й тваринного світу.
Щоб жити й виживати у природі, людина навчилася використовувати корисні властивості компонентів біорозмаїття для отримання продуктів харчування, сировини для виготовлення одягу, знарядь праці, будівництва житла, енергоносіїв. Впродовж історії людина навчилася не лише виживати у протистоянні природі, а й шанувати природу, заощадливо використовувати її ресурси, передаючи цей досвід у спадок від однієї генерації до іншої. Спираючись на природне багатство, людська праця, розум і наполегливість створили численні сорти культурних рослин, породи свійських тварин і штами мікроорганізмів, які також становлять непересічну цінність і без яких уже неможливо уявити життя й існування людства.
На жаль, у сучасному постіндустріальному суспільстві люди дедалі більше віддаляються від світу живої природи. Тому зараз дуже важливий збалансований розвиток людини і довкілля. Концепцію збалансованого розвитку розглянуто в монографії