Відповідь криється в самому висловлюванні,адже ни відкривши свою душу,сердце "відполірувати" розум не можливо порозумітися із суспільством. як багато людей,в наш час,дуже часто закриваються в собі,задля того щоб зрозуміти,осмислити свої помилки,поведінку,вчинки. але можна так надовго закритися,що не встигнеш оком змигнути як відцуєш - час плине без тебе,і намагаєшься наздогнати,та марно треба його наздогнати і як найшвидше. але моя думка така - треба менше закриватися в собі,і більше віддаватия світові: почуттям,емоціям,думкам в решті-решт. і з рештой зациклившись у собі можна так самому і залишитися. потрібно якось розважати себе гулять з друзями,більше часу проводити з близькими людьми,ніколи не нехтувати їхньою увагою,читати по більше книг - ну це,звісно,залежить від самої людини: что на скільки в цьому зацікавлений. отже,на мою думку відповідь заключається у самому питанні - "щастя твоє в тобі самому: пізнавши себе, пізнаєш усе, а не пізнаєш себе, ходитимеш у темряві"
Имя Кристина имеет греческое происхождение. Оно переводится как посвященная Христу. Так как я христианка, я горжусь своим именем, потому что я люблю Бога и уважаю свою религию. Мое имя мне кажется мелодичным, звучным, нежным и добрым. Мне нравится, когда люди называют меня "Кристиночка" - так они выражают свое хорошее,заботливое отношение. Имя Кристина может также звучать гордо, аристократично. В нем есть иностранный оттенок. И это неудивительно: ведь христианство - самая распространенная религия на Земле, и поэтому во всем мире люди хотят назвать детей в честь Бога.
Мое имя мне кажется мелодичным, звучным, нежным и добрым. Мне нравится, когда люди называют меня "Кристиночка" - так они выражают свое хорошее,заботливое отношение.
Имя Кристина может также звучать гордо, аристократично. В нем есть иностранный оттенок. И это неудивительно: ведь христианство - самая распространенная религия на Земле, и поэтому во всем мире люди хотят назвать детей в честь Бога.