Відповісти чесно, " скільки разів ми чули цей вислів, але ніколи не сприймали його за щось більше ніж усталений народний афоризм, який увійшов в мову як і сотні інших, що характеризують особливості нашої багатогранної культури. з часом ми навіть і не замислюємось над його значенням. хоча, насправді це питання постає щодня перед кожним із нас: зізнатися або приховати правду, піти на компроміс із власною совістю або вчинити холоднокровно, вибачитись і визнати провину чи уперто наполягати на своєму до останнього? і від того, який варіант з рештою буде обраний, залежить те, яким шляхом ми продовжимо рухатися: оберемо реальну дійсність або казкову оману? а як що до того, чи потрібно бути чесним із самим собою, та врешті-решт власною совістю? особисто я вважаю, що наявність вміння чесно оцінювати себе - єдиний правильний шлях, який до успіху. довести своє твердження я можу, грунтуючись на переконанні про те, що скільки від правди не ховайся, та вона все одно тебе знайде. так чи інакше ми можемо приховати, якусь таємницю від оточуючого світу, але не від себе. можна безліч разів переконувати себе і намагатися знайти виправдання, але чи має це сенс, коли всеодно знаєш правду? напевно, що ні, адже це так само безглуздо як переконувати вітер гнати струмені повітря в іншому напрямку. моя думка є беззаперечною й тому, що люди, які не правильно оцінюють власні можливості зіткаються з незворотньою правдою життя та просто не можуть дати їй відсіч у силу непереборної самовпевненості. у результаті це призводить до внутрішньо-психологічних руйнувань, але гірше, коли такі люди наділені владою, тоді наслідки необачності знаходять відлуння на долях цілих народів. історія пам'ятає багато таких особистостей. серед них і піночет, і династія кім у північній кореї, сталін та навіть колишній президент утікач янукович. попри це, я б хотів зупинитися на китайському політичному лідері мао цзедуну. за роки свого правління він створив справжній "культ особистості", залишивши і після смерті своє ім'я в історії національних героїв кнр. така радикальність у власних вчинках та надто впевнена поведінка у свій час призвела до "культурної революції" у 1966-1976рр, яка спричинила жорстку боротьбу з ревізіоністами та масові зачищення в колах високих чиновників. така політика слугувала приводом до знищення значної частини культурної спадщини китаю, економічного та інського хаосу. кількість жертв у цей період приблизно оцінюється в 40-70млн. з чого можна зробити висновок, що самовпевненість у своїх вчинках іноді буває фатальною. отже, підсумовуючи можна зазначити, що вміння чесно оцінювати себе - пріорітетниий чинник для тих, хто звик покладатися на власні сили. лише, зваживши на усі обставини, можна бути впевненим у беззаперечності результату. інакше ви ризикуєте стати заручником амбіцій та послизнутися на фальшивих переконаннях.
Главная тема тютчевской поэзии – человек и мир, человек и Природа. Исследователи Тютчева говорят о поэте как «певце природы» и видят своеобразие его творчества в том, что «у одного Тютчева философское восприятие природы составляет в такой сильнейшей степени самую основу видения мира». Более того, как отмечает Б.Я. Бухштаб, «в русской литературе до Тютчева не было автора, в поэзии которого природа играла бы такую роль. Природа входит в поэзию Тютчева как основной объект художественных переживаний».
Мир в представлении Тютчева – это единое целое, но не застывшее в «торжественном покое», а вечно меняющееся и в то же время подверженное вечному повторению во всех своих изменениях. Исследователи говорят о «неслучайности» «пристрастия поэта к переходным явлениям в природе, ко всему, что несет с собой изменение, что в конечном итоге связано с понятием «движения».
Своеобразие тютчевских пейзажей отчетливо видно в стихотворении, созданном в родовом имении Овстуг в 1846 г.:
моя думка є беззаперечною й тому, що люди, які не правильно оцінюють власні можливості зіткаються з незворотньою правдою життя та просто не можуть дати їй відсіч у силу непереборної самовпевненості. у результаті це призводить до внутрішньо-психологічних руйнувань, але гірше, коли такі люди наділені владою, тоді наслідки необачності знаходять відлуння на долях цілих народів. історія пам'ятає багато таких особистостей. серед них і піночет, і династія кім у північній кореї, сталін та навіть колишній президент утікач янукович. попри це, я б хотів зупинитися на китайському політичному лідері мао цзедуну. за роки свого правління він створив справжній "культ особистості", залишивши і після смерті своє ім'я в історії національних героїв кнр. така радикальність у власних вчинках та надто впевнена поведінка у свій час призвела до "культурної революції" у 1966-1976рр, яка спричинила жорстку боротьбу з ревізіоністами та масові зачищення в колах високих чиновників. така політика слугувала приводом до знищення значної частини культурної спадщини китаю, економічного та інського хаосу. кількість жертв у цей період приблизно оцінюється в 40-70млн. з чого можна зробити висновок, що самовпевненість у своїх вчинках іноді буває фатальною.
отже, підсумовуючи можна зазначити, що вміння чесно оцінювати себе - пріорітетниий чинник для тих, хто звик покладатися на власні сили. лише, зваживши на усі обставини, можна бути впевненим у беззаперечності результату. інакше ви ризикуєте стати заручником амбіцій та послизнутися на фальшивих переконаннях.
Главная тема тютчевской поэзии – человек и мир, человек и Природа. Исследователи Тютчева говорят о поэте как «певце природы» и видят своеобразие его творчества в том, что «у одного Тютчева философское восприятие природы составляет в такой сильнейшей степени самую основу видения мира». Более того, как отмечает Б.Я. Бухштаб, «в русской литературе до Тютчева не было автора, в поэзии которого природа играла бы такую роль. Природа входит в поэзию Тютчева как основной объект художественных переживаний».
Мир в представлении Тютчева – это единое целое, но не застывшее в «торжественном покое», а вечно меняющееся и в то же время подверженное вечному повторению во всех своих изменениях. Исследователи говорят о «неслучайности» «пристрастия поэта к переходным явлениям в природе, ко всему, что несет с собой изменение, что в конечном итоге связано с понятием «движения».
Своеобразие тютчевских пейзажей отчетливо видно в стихотворении, созданном в родовом имении Овстуг в 1846 г.:
Тихой ночью, поздним летом,
Как на небе звезды рдеют,
Как под сумрачным их свет
Объяснение: