1. "Хозяева хотели, чтобы мы взяли в руки оружие и убивали друг друга. Но среди нас был смелый мужчина, по имени Спартак, у которого был замысел получше. Мы вооружились тем оружием, которое привезли для нашей арены, и перебили стражу на воротах. Власти послали небольшие отряды, чтобы остановить нас, но мы легко с ними справились, и завладели их доспехами и снаряжением. Достигнув Везувия, мы выбрали трех самых опытных и сильных нашими командирами. Спартак, конечно, стал одним из них, но у нас было еще два сильных парня с острым умом и непокорным духом, их звали Крикс и Эномай, они были галлами. Мы встали лагерем на склонах Везувия и укрепились. Вскоре хозяева прислали крупные силы, чтобы изловить нас, но Спартак оказался умнее. Когда нас окружили, мы приготовили верёвки, спустились в опасное жерло вулкана и нашли там пещеру, по которой покинули осажденную гору. Выйдя на той стороне, мы оказались в тылу римского войска и ударили там, где нас не ждали. Эномая убили, но мы одержали победу. Покинув Везувий, мы отправились на Регийский полуостров. Там нас и решил запереть полководец Красс, которого с большим войском прислали из Рима, чтобы уничтожить нас. Но Спартак опять проявил себя. Ночью под его руководством мы пробрались к рвам Красса и засыпали их землей, после чего наши люди пошли на прорыв. Мы многих потеряли, но сумели вырваться с этого полуострова.
2. Причины поражения Спартака - то, что после его первых побед римляне стали относиться к его армии рабов как к полноценному военному противнику, и бросили на подавление восстания самые тяжелые силы, в то время, как силы самих рабов были ограничены.
3. Всё это происходило в первой половине I века до н.э.
4. Эти выражения связаны с военной и политической карьерой Юлия Цезаря. Он перешёл Рубикон, когда ослушался приказа сената и двинул войско на Рим. Второе же выражение связано с заговором против Цезаря; группа заговорщиков, полагая, что Цезарь хочет стать царем, убила его, и Брут, друг Цезаря, был одним из них.
5. Убийцы Цезаря хотели восстановить власть Сената и предотвратить восстановление монархии в Риме.
6. Римская республика существовала с 509 по 27 годы до н.э.
Федір III Олексійович Романов (30 травня (9 червня) 1661 — 27 квітня (7 травня) 1682; рос. дореф. Ѳеодоръ Алеѯіевичъ) — московський цар у 1676–1682 роках. Син Олексія Михайловича і його першої дружини Марії Милославської.
Объяснение:
біограФія:П'ятнадцятирічним, після смерті батька, був вінчаний на царство в Успенському соборі Кремля 18 червня 1676.
Спочатку країною намагалася керувати мачуха, Наришкіна Наталія Кирилівна, яку родині Милославських (до якої належала його мати) вдалося згодом усунути від справ, направивши її разом з сином Петром (майбутнім Петром I) у заслання в підмосковне село Преображенське.
Під впливом сестри Софії Редагувати
Поширеною є думка, що малолітній Федір Олексійович багато хворів та не був здатним до самостійного правління. На початку царювання Федора III керівництво державою знаходилось у руках його найближчих родичів бояр Милославських; великим впливом при дворі також користувалися прозахідний патріарх Іоаким та вихователь Федора Олексійовича Симеон Полоцький. У подальшому вирішальний вплив на державні справи здобули фаворити Федора Олексійовича — І.Язиков і А.Лихачов.
Ставши заручником планів сестри, яка оточила його своїми придворними і підім'яла під себе духовенство, молодий монарх намагається виправити ситуацію: «Федір вирішує під кінець, незважаючи на запеклий опір патріарха Іоакима, перевести Никона в Воскресенський монастир, а разом з тим клопоче перед східними патріархами про дозвіл Никона і про відновлення його в патріаршій гідності...»[4]
Але позбутися опіки бояр та владолюбивої сестри Федору так і не вдасться. Розуміючи, що приїзд до Москви грізного патріарха Никона означає не тільки крах надій на владу, а й неминучу кару, партія Софії не пускає того в столицю. Никон раптом помирає в дорозі:
Правління :За царювання Федора Олексійовича у 1678 був проведений загальний перепис населення; в 1679 введено подвірне оподаткування прямими податками, що збільшило податний гніт;зміцнилось централізоване управління державою: було створено розряди (військові округи), посошне оподаткування було замінене подвірним оподаткуванням (1679), зміцнювалась влада воєвод на місцях (скасовано місництво, 1682).
За правління Федора Олексійовича Московське царство у 1671-81 вело війну з Османською імперією, під час якої відбулись Чигиринські походи 1677-78. Уряд Федора Олексійовича уклав з Османською імперією Бахчисарайський мирний договір 1681, за умовами якого Лівобережна Україна з Києвом залишалась у складі Московської держави..
1. "Хозяева хотели, чтобы мы взяли в руки оружие и убивали друг друга. Но среди нас был смелый мужчина, по имени Спартак, у которого был замысел получше. Мы вооружились тем оружием, которое привезли для нашей арены, и перебили стражу на воротах. Власти послали небольшие отряды, чтобы остановить нас, но мы легко с ними справились, и завладели их доспехами и снаряжением. Достигнув Везувия, мы выбрали трех самых опытных и сильных нашими командирами. Спартак, конечно, стал одним из них, но у нас было еще два сильных парня с острым умом и непокорным духом, их звали Крикс и Эномай, они были галлами. Мы встали лагерем на склонах Везувия и укрепились. Вскоре хозяева прислали крупные силы, чтобы изловить нас, но Спартак оказался умнее. Когда нас окружили, мы приготовили верёвки, спустились в опасное жерло вулкана и нашли там пещеру, по которой покинули осажденную гору. Выйдя на той стороне, мы оказались в тылу римского войска и ударили там, где нас не ждали. Эномая убили, но мы одержали победу. Покинув Везувий, мы отправились на Регийский полуостров. Там нас и решил запереть полководец Красс, которого с большим войском прислали из Рима, чтобы уничтожить нас. Но Спартак опять проявил себя. Ночью под его руководством мы пробрались к рвам Красса и засыпали их землей, после чего наши люди пошли на прорыв. Мы многих потеряли, но сумели вырваться с этого полуострова.
2. Причины поражения Спартака - то, что после его первых побед римляне стали относиться к его армии рабов как к полноценному военному противнику, и бросили на подавление восстания самые тяжелые силы, в то время, как силы самих рабов были ограничены.
3. Всё это происходило в первой половине I века до н.э.
4. Эти выражения связаны с военной и политической карьерой Юлия Цезаря. Он перешёл Рубикон, когда ослушался приказа сената и двинул войско на Рим. Второе же выражение связано с заговором против Цезаря; группа заговорщиков, полагая, что Цезарь хочет стать царем, убила его, и Брут, друг Цезаря, был одним из них.
5. Убийцы Цезаря хотели восстановить власть Сената и предотвратить восстановление монархии в Риме.
6. Римская республика существовала с 509 по 27 годы до н.э.
Федір III Олексійович Романов (30 травня (9 червня) 1661 — 27 квітня (7 травня) 1682; рос. дореф. Ѳеодоръ Алеѯіевичъ) — московський цар у 1676–1682 роках. Син Олексія Михайловича і його першої дружини Марії Милославської.
Объяснение:
біограФія:П'ятнадцятирічним, після смерті батька, був вінчаний на царство в Успенському соборі Кремля 18 червня 1676.
Спочатку країною намагалася керувати мачуха, Наришкіна Наталія Кирилівна, яку родині Милославських (до якої належала його мати) вдалося згодом усунути від справ, направивши її разом з сином Петром (майбутнім Петром I) у заслання в підмосковне село Преображенське.
Під впливом сестри Софії Редагувати
Поширеною є думка, що малолітній Федір Олексійович багато хворів та не був здатним до самостійного правління. На початку царювання Федора III керівництво державою знаходилось у руках його найближчих родичів бояр Милославських; великим впливом при дворі також користувалися прозахідний патріарх Іоаким та вихователь Федора Олексійовича Симеон Полоцький. У подальшому вирішальний вплив на державні справи здобули фаворити Федора Олексійовича — І.Язиков і А.Лихачов.
Ставши заручником планів сестри, яка оточила його своїми придворними і підім'яла під себе духовенство, молодий монарх намагається виправити ситуацію: «Федір вирішує під кінець, незважаючи на запеклий опір патріарха Іоакима, перевести Никона в Воскресенський монастир, а разом з тим клопоче перед східними патріархами про дозвіл Никона і про відновлення його в патріаршій гідності...»[4]
Але позбутися опіки бояр та владолюбивої сестри Федору так і не вдасться. Розуміючи, що приїзд до Москви грізного патріарха Никона означає не тільки крах надій на владу, а й неминучу кару, партія Софії не пускає того в столицю. Никон раптом помирає в дорозі:
Правління :За царювання Федора Олексійовича у 1678 був проведений загальний перепис населення; в 1679 введено подвірне оподаткування прямими податками, що збільшило податний гніт;зміцнилось централізоване управління державою: було створено розряди (військові округи), посошне оподаткування було замінене подвірним оподаткуванням (1679), зміцнювалась влада воєвод на місцях (скасовано місництво, 1682).
За правління Федора Олексійовича Московське царство у 1671-81 вело війну з Османською імперією, під час якої відбулись Чигиринські походи 1677-78. Уряд Федора Олексійовича уклав з Османською імперією Бахчисарайський мирний договір 1681, за умовами якого Лівобережна Україна з Києвом залишалась у складі Московської держави..
Соррі якщо не це