А.П. Платонов. Рассказ «Юшка». «Странные» герои Платонова. найти ответы на во Почему жизнь превратила писателя из ребёнка сразу во взрослого человека?", "Кем работал писатель в 20-е годы?", "Кто герои его произведений?" и письменный ответ на во Какие чувства и мысли вызвал у вас рассказ?"
Рассказ “Старуха Изергиль” был написан в 1894 году.
Как правило, жанр “Старухи Изергиль” определяют как рассказ. Однако жанровая природа этого произведения неоднозначна, поскольку оно включает в себя две истории (о JIappe и о Дан – ко), которые рассказчик называет “сказками”.
Сюжет и композиция
В Бессарабии, на морском берегу, старуха Изергиль поведала рассказчику три истории. Первая – о Ларре, который был наказан за гордость. Вторая история – о жизни самой
Изергиль, представленной чередой любовных историй.
Третья – “сказка” о Данко, который вырвал из своей груди сердце, чтобы осветить дорогу соплеменникам.
Композиция рассказа достаточно сложна,. Повествование много повидавшей на своем веку Изергиль делится на три части (легенда о Ларре, рассказ Изергиль о своей жизни, легенда о Данко). При этом каждая из них целиком подчинена одной цели – изобразить сильный тип личности, соотносимый со сверхчеловеком. Поэтому все три части представляют собой единое целое, пронизанное общей идеей.
Легенды, или, как их называет Изергиль, “сказки”, о Ларре
и Данко как бы обрамляют повествование о жизни Изергиль, которое и составляет идеологический центр произведения. Легенды раскрывают две концепции жизни, два представления о ней.
Тематика и проблематика
В “Старухе Изергиль”, как и в большинстве ранних рассказов, Горький поднимает тему сильной личности и ставит философскую проблему: каким должен быть человек? возможно ли существование сильной личности? “Сказки”, рассказанные Изергиль, должны дать ответы на эти во Первой следует легенда о Ларре, в которой представлен “антигерой”, в каком-то смысле соотносимый со сверхчеловеком Ницше. Он попирает общепринятые законы и освященные веками традиции. Однако убийство девушки оборачивается для него страшным наказанием – вечным изгнанием. Ларра предстает как воплощение абсолютного зла.
Не случайно сюжет этой “сказки” заставляет вспомнить о вечном жиде Агасфере, который совершает преступление против Бога.
Вторая легенда – легенда о Данко. Данко тоже в определенном смысле сверхчеловек: он выделяется среди соплеменников своей статностью, смелостью и красотой. Данко знает людям цену, понимает, что они слабы телом и духом. Когда люди испугались, что не смогут выйти из болот,
То обвинили во всем Данко и тот посмотрел на своих будущих убийц с презрением. Очевидно сходство с первой легендой, где Лappa презрительно говорил со старейшинами племени. Но все же в Данко, в отличие от персонажа первой легенды, живет неугасимое пламя любви к людям, которое затмевает презрение к ним.
Он вырывает из своей груди сердце, чтобы осветить им путь.
Первая и последняя легенды противопоставлены друг другу не только композиционно, но и по смыслу. В них отражены два различных варианта ницшеанского типа личности. Если для Ларры имеют значение только его личные потребности и желания, то Данко на первое место ставит счастье своего народа.
Но, несмотря на противоположность, они имеют немало общего. Прежде всего, Данко и Ларра отличаются от своих соплеменников – они неординарные личности. Ларра необычайно горд и жесток, а Данко слишком смел и благороден; к тому же оба героя одиноки. И, наконец, оба очень высоко ценят свободу.
И Ларра, и Данко сродни ницшеанскому сверхчеловеку, но счастье они понимают по-разному. Данко, жертвуя жизнью, ведет за собою толпу, чтобы ее, а Ларра, презирая всех, лишает людей жизни и свободы, чтобы быть свободным самому. Однако поведение смельчака Данко вызывает у толпы почти ту же реакцию, что и жестокость Ларры, – их боятся.
Финал обеих легенд трагичен. Для Ларры, в котором в конце концов, человеческое сердце, свободная, но одинокая жизнь становится мукой, а смелое сердце Данко “один осторожный человек” затаптывает в грязь. Нужно отметить и то, что Горький эстетизирует не только образ Данко, но и Ларры.
Описывая беседу Ларры со старейшинами племени, автор любуется смелостью и независимостью своего героя, несмотря на его жестокость.
Оба героя – Данко и Ларра – фигуры очень яркие, но достаточно условные и обобщенные. Видимо, не случайно произведение названо именем третьей героини – Изергиль, воплощающей в себе вполне конкретные человеческие качества. На фоне легенд о Ларре и Данко и рассказ старухи Изергиль о своей жизни приобретает легендарное звучание. Образ Изергиль – уже не абстрактная и условная, а вполне жизнеподобная вариация сильного типа личности, соотносимого со сверхчеловеком.
Ее волнует только то, чего она хочет, и тот, кого она любит. И тем не менее, автор восхищается ею, как и своими сказочными и легендарными персонажами, потому что она не “примеряется” к жизни, а берет от нее все, что может. Любой человек – и Изергиль это доказывает личным примером – должен стремиться к высшему, потому что в жизни “всегда есть место подвигу”.
Объяснение:
алах так сказал
Тема кохання — одна з вічних тем у літературі. Кожен письменник висвітлює її по-своєму, але є твори, що стали зразками розкриття цієї теми. Коли йдеться про кохання молодих людей з родин, що ворогують між собою, ми відразу згадуємо шекспірівських героїв — Ромео і Джульєтту.
Драму В. Шекспіра “Ромео і Джульєтта” я прочитала тільки цього року. Фільм за її мотивами подивилася набагато раніш. А те, що “немає повісті сумнішої на світі, ніж повість про Ромео і Джульєтту”, знала ще із самого дитинства. І упевнена, що багато хто, ще не відкриваючи том Шекспіра, уже знав про героїв цієї драми, адже всі закохані, щасливі або нещасливі, — це ті ж Ромео і Джульєтта, здатні віддано і жагуче кохати, а будь-яка любов, як відомо, по-своєму трагічна.
Основна тема шекспірівської трагедії — викриття нескінченних міжусобних чвар. Ці чвари погубили двох чудових молодих людей. Ніхто зі старійшин роду Монтеккі і Капулетті вже не пам’ятав, через що почалася ця ворожнеча, але вона захопила і молодь, заважаючи їй жити. У родині Капулетті росте дочка. Джульєтті лише тринадцять років, вона слухняна, шанує батьків. Але її покірність має межу. І ім’я їй — Ромео Монтеккі. Світле почуття до сина ворогів своєї родини неминуче вступає в суперечність із традиціями, з волею батьків. Ромео, довідавшись, хто його кохана, відчуває наближення грози. Але любов для нього сильніша за смерть. Проти закоханих увесь світ. Ромео в сутичці з Тибальтом, двоюрідним братом Джульєтти, вбиває його і під загрозою страти змушений залишити місто. Але святий обряд вінчання уже відбувся. Розлука гірше від смерті. Трагічна розв’язка наближається. Джульєтта випиває сонне зілля. Довідавшись про “смерть” коханої, Ромео п’є отруту. Прийшовши до пам’яті після сну, Джульєтта бачить, що сталося непоправне, і, вихопивши кинджал із піхов Ромео, заколює себе.
Ромео і Джульєтта гинуть, але не розлучаються. Вони вмирають разом, їхня любов перемагає смерть, тому що загибель молодих людей назавжди усуває вікову ворожнечу. їхня смерть змушує задуматися Монтеккі і Капулетті, правителів Верони й усіх, хто залишився в живих. Чи не час покінчити з кривавими чварами?
Любов за власним вибором протистоїть середньовічному шлюбу за розрахунком та штовхає Ромео і Джульетту, людей уже доби Відродження, на героїчні вчинки, їхнє кохання не знає меж, у п’єсі це почуття оспіване з великою поетичною силою. Шекспір — чудовий знавець людських характерів. Ромео і Джульєтта — ще підлітки, їхня вдача формується, і драматург показує ці зміни під впливом кохання і пережитого. Так само, як Джульєтту кохання перетворює на самостійну і героїчну жінку, так і Ромео мужніє, пізнавши справжню силу почуттів.
По смерті Ромео і Джульєтта, «медовий місяць» яких був такий короткий і гіркий, обидві ворогуючі родини зібралися біля спільної могили, де поруч, як не прийшлося за життя, спочиватимуть їхні діти.
Ми не знаємо, чи є у них інші спадкоємці, чи, може, перервався рід. Та це й неважливо. Важливо те, що перемога молодих відбулася, гірка і страшна, але звершилося: Монтеккі й Капулетті об’єдналися, вони тепер «крев¬ні» і згасла столітня і безглузда ворожнеча.
Перемога!
Але, немає на світі більш сумної повісті, ніж повість про Ромео і Джульєтту…