В романе А. С. Пушкина «Капитанская дочка» автор рассказывает нам трогательную, идеальную историю любви ‒ отношения Маши Мироновой и Петра Гринева.
Оба героя идеальны для автора. Петр ‒ благородный, честный, добрый человек, человек чести, для которого даже страх смерти не повод отказаться от данного им слова.
Мария ‒ воплощение смелости, честности, стойкости и доброты. Для неё так же, как и для Петра, слово честь ‒ не пустой звук.
Первое знакомство Петра и Маши состоялось в Белгородской крепости. По отзывам дргих Петр подумал, что Маша глупая и трусливая девушка. Однако при личном знакомстве он понял, что это далеко не так. Молодые люди влюбляются друг в друга. Они многое преодолели ради того, чтобы быть счастливыми вместе.
Мы наблюдаем, как нравственно растут герои, свершая отчаянные и смелые поступки ради друг друга. Маша отказалась выходить замуж за Петю, когда узнала, что родители не дают благословения.
Оказавшись в безвыходном положении, Маша отказалась стать женой Швабрина, даже находясь у него в плену. Она сохранила верность Гриневу, как бы тяжело ей это не было.
Петя защищал честь Маши, о которой Швабрин распускал грязные слухи. Он же отправился Машу из плена Швабрина. Это грозило Гриневу судом, но Пете была безразлична его судьба, когда дело шло о жизни и чести Маши.
Оба героя проявили себя благородно и самоотверженно, когда Гринева арестовали и собирались судить. Он, при даче показаний, всячески избегал упоминания о Маше, чтобы не навести на неё проблем. Она же, зная, как родители тяжело переживают арест Пети, и от неё зависит Петина судьба, она едет в Петербург, чтобы ему обрести свободу.
Петр Гринев и Маша Миронова ‒ воплощение добродетели, силы и мужества. Их любовь ‒ идеал. Ради друг друга герои совершали мужественные поступки, стараясь всеми силами защитить друг друга и оберегать от бед. Это, наверное, и есть настоящая любовь.
Історична основа та художній вимисел. У романі “Айвенго” В. Скотт зображує епоху раннього Середньовіччя, зокрема події XII ст. Це була доба, коли в Англії утверджувалися феодальні відносини, завершувався процес закріпачення селянства.
У романі разом із вигаданими персонажами діють реальні історичні особи, але їхні образи переосмислені автором. Річард І (1157-1199) – англійський король з 1189 р. Від свого батька, Генріха II Плантагенета з Анжу, отримав володіння на півдні Франції, де він виріс і засвоїв лицарські звичаї. Більшу частину свого недовгого правління провів за межами Англії, де в той час посилилися феодальні заворушення.
Річард I був учасником Третього хрестового походу (1189-1192), який завершився невдало. На шляху до Англії потрапив у полон до австрійського герцога й звільнився лише тоді, коли сплатив викуп. Реальний король Річард І був досить жорстоким і грубим. Однак в історичному романі В. Скотт дещо ідеалізує Річарда. У фольклорі Річард – утілення народної мрії про мудрого й справедливого короля.
Письменник теж звеличує образ правителя, який сприяв об’єднанню англійської нації і утілював ідею визволення від іноземних загарбників.
Прототипом принца Джона в романі став реальний принц Джон (1167-1216) – англійський король з 1199 р. Він обійняв престол після смерті свого брата, Річарда І. Утратив більшу частину англійських володінь у Франції, за що його прозвали Безземельним.
Своєю жорстокістю й утисками викликав невдоволення народу, лицарства й навіть феодалів, які відкрито повстали проти нього.
У романі “Айвенго” принц Джон зображений хитрим, жорстоким і підступним. Якщо Річард І – ідеал народного короля, то принц Джон – утілення правителя, який суперечить народним інтересам. У творі згадуються й інші історичні особи: Вільгельм II – англійський король (1070-1100), другий син Вільгельма І, а також Едуард III (1312-1377) – англійський король з 1327 р., який спричинив початок Столітньої війни.
Вони також переосмислені творчою уявою автора.
У романі В. Скотт використав принцип, що зробив його твір цікавим і захоплюючим для широкої публіки, – він змалював історію через показ життя окремих людей, серед яких вирізняється образ лицаря Айвенго. Хоча він цілком вигаданий автором, цей герой став утіленням самого духу середньовічного лицарства й найкращих людських якостей.
В романе А. С. Пушкина «Капитанская дочка» автор рассказывает нам трогательную, идеальную историю любви ‒ отношения Маши Мироновой и Петра Гринева.
Оба героя идеальны для автора. Петр ‒ благородный, честный, добрый человек, человек чести, для которого даже страх смерти не повод отказаться от данного им слова.
Мария ‒ воплощение смелости, честности, стойкости и доброты. Для неё так же, как и для Петра, слово честь ‒ не пустой звук.
Первое знакомство Петра и Маши состоялось в Белгородской крепости. По отзывам дргих Петр подумал, что Маша глупая и трусливая девушка. Однако при личном знакомстве он понял, что это далеко не так. Молодые люди влюбляются друг в друга. Они многое преодолели ради того, чтобы быть счастливыми вместе.
Мы наблюдаем, как нравственно растут герои, свершая отчаянные и смелые поступки ради друг друга. Маша отказалась выходить замуж за Петю, когда узнала, что родители не дают благословения.
Оказавшись в безвыходном положении, Маша отказалась стать женой Швабрина, даже находясь у него в плену. Она сохранила верность Гриневу, как бы тяжело ей это не было.
Петя защищал честь Маши, о которой Швабрин распускал грязные слухи. Он же отправился Машу из плена Швабрина. Это грозило Гриневу судом, но Пете была безразлична его судьба, когда дело шло о жизни и чести Маши.
Оба героя проявили себя благородно и самоотверженно, когда Гринева арестовали и собирались судить. Он, при даче показаний, всячески избегал упоминания о Маше, чтобы не навести на неё проблем. Она же, зная, как родители тяжело переживают арест Пети, и от неё зависит Петина судьба, она едет в Петербург, чтобы ему обрести свободу.
Петр Гринев и Маша Миронова ‒ воплощение добродетели, силы и мужества. Их любовь ‒ идеал. Ради друг друга герои совершали мужественные поступки, стараясь всеми силами защитить друг друга и оберегать от бед. Это, наверное, и есть настоящая любовь.
Історична основа та художній вимисел. У романі “Айвенго” В. Скотт зображує епоху раннього Середньовіччя, зокрема події XII ст. Це була доба, коли в Англії утверджувалися феодальні відносини, завершувався процес закріпачення селянства.
У романі разом із вигаданими персонажами діють реальні історичні особи, але їхні образи переосмислені автором. Річард І (1157-1199) – англійський король з 1189 р. Від свого батька, Генріха II Плантагенета з Анжу, отримав володіння на півдні Франції, де він виріс і засвоїв лицарські звичаї. Більшу частину свого недовгого правління провів за межами Англії, де в той час посилилися феодальні заворушення.
Річард I був учасником Третього хрестового походу (1189-1192), який завершився невдало. На шляху до Англії потрапив у полон до австрійського герцога й звільнився лише тоді, коли сплатив викуп. Реальний король Річард І був досить жорстоким і грубим. Однак в історичному романі В. Скотт дещо ідеалізує Річарда. У фольклорі Річард – утілення народної мрії про мудрого й справедливого короля.
Письменник теж звеличує образ правителя, який сприяв об’єднанню англійської нації і утілював ідею визволення від іноземних загарбників.
Прототипом принца Джона в романі став реальний принц Джон (1167-1216) – англійський король з 1199 р. Він обійняв престол після смерті свого брата, Річарда І. Утратив більшу частину англійських володінь у Франції, за що його прозвали Безземельним.
Своєю жорстокістю й утисками викликав невдоволення народу, лицарства й навіть феодалів, які відкрито повстали проти нього.
У романі “Айвенго” принц Джон зображений хитрим, жорстоким і підступним. Якщо Річард І – ідеал народного короля, то принц Джон – утілення правителя, який суперечить народним інтересам. У творі згадуються й інші історичні особи: Вільгельм II – англійський король (1070-1100), другий син Вільгельма І, а також Едуард III (1312-1377) – англійський король з 1327 р., який спричинив початок Столітньої війни.
Вони також переосмислені творчою уявою автора.
У романі В. Скотт використав принцип, що зробив його твір цікавим і захоплюючим для широкої публіки, – він змалював історію через показ життя окремих людей, серед яких вирізняється образ лицаря Айвенго. Хоча він цілком вигаданий автором, цей герой став утіленням самого духу середньовічного лицарства й найкращих людських якостей.