Цитатна характеристика головного героя • «Найбільшою мрією стало самому щось посіяти і щоб воно зійшло. Хлопчик і робив це, наслідуючи маму». • «Усе ще ходив безштаньком. Закутаний у хустину, кінці якої пущено під пахви, в сірячому із закаченими рукавами й довгими полами, в личаках, намотаних до колін, скидався на дівчину, а ще більше на якусь прояву, мов би він і не чоловічої статі. Оченята бистрі. Руки беручкі». • «Малий? Хай він і без штанів, але більше знає іншого старого, більше за мене!» • «Але й ніхто не міг зрівнятися з ним, граючи у гилки». • «…Його проганяють, кривляються, кидають у нього камінцями, й дістав за це між плечі штурхана». • «Я, мамо, виплекаю квітку — я стану над громом…» • «Ніяких помічників йому не треба. Корови напасені, телята і вівці не губляться, їх не крадуть вовки. Між людьми йде поговір: «Він щось знає…» А підліток чередникує, самуючи, і нікому не здогадатися, яке в нього бистре око, яке чуйне вухо». • «Гнаний, кривджений і безпритульний,— все шука, до кого б прихилитися й пригорнутися. Прихилиться до берези: вона шумить, гуде, губить листячко і голубить його. Пригорнеться до трави: вона шелестить, гомонить, пахне, милує». • «Блаватоокий — у тих очах назавжди поєдналися гострий розум і мрійливість. У них світиться стримана, лагідна, мовчазна душа. У виразі обличчя, в найменших порухах голови вгадується чуйність, сторожкість, напружена увага до шурхотів і запахів. Він і птах, і мисливець. В його душі живуть всесвітні тривоги — великий страх, але ще більша цікавість і боязка, невтомна жадоба пізнання». • «Він ніколи не зривав листя, не ламав гілля, старався не толочити постолами трави — усе живе, усе для чого призначене. Навіщо ж його мучити й нівечити?» • Про матір, людей: «Як би вона мене не сварила, я її все одно люблю», «Люблю… я ніколи, їх не покину… хоч я серед них і останній — чередник…» • «Дома чекали клопоти: згортав на загадку листя, допомагав матері копати город, рубав дрова. Роботи по зав’язку…» • «Я мушу!.. Гине село і ліс, гине худоба і звірі, гинуть птахи і люди… Я повинен!»
• «Найбільшою мрією стало самому щось посіяти і щоб воно зійшло. Хлопчик і робив це, наслідуючи маму».
• «Усе ще ходив безштаньком. Закутаний у хустину, кінці якої пущено під пахви, в сірячому із закаченими рукавами й довгими полами, в личаках, намотаних до колін, скидався на дівчину, а ще більше на якусь прояву, мов би він і не чоловічої статі. Оченята бистрі. Руки беручкі».
• «Малий? Хай він і без штанів, але більше знає іншого старого, більше за мене!»
• «Але й ніхто не міг зрівнятися з ним, граючи у гилки».
• «…Його проганяють, кривляються, кидають у нього камінцями, й дістав за це між плечі штурхана».
• «Я, мамо, виплекаю квітку — я стану над громом…»
• «Ніяких помічників йому не треба. Корови напасені, телята і вівці не губляться, їх не крадуть вовки. Між людьми йде поговір: «Він щось знає…» А підліток чередникує, самуючи, і нікому не здогадатися, яке в нього бистре око, яке чуйне вухо».
• «Гнаний, кривджений і безпритульний,— все шука, до кого б прихилитися й пригорнутися.
Прихилиться до берези: вона шумить, гуде, губить листячко і голубить його.
Пригорнеться до трави: вона шелестить, гомонить, пахне, милує».
• «Блаватоокий — у тих очах назавжди поєдналися гострий розум і мрійливість. У них світиться стримана, лагідна, мовчазна душа.
У виразі обличчя, в найменших порухах голови вгадується чуйність, сторожкість, напружена увага до шурхотів і запахів. Він і птах, і мисливець. В його душі живуть всесвітні тривоги — великий страх, але ще більша цікавість і боязка, невтомна жадоба пізнання».
• «Він ніколи не зривав листя, не ламав гілля, старався не толочити постолами трави — усе живе, усе для чого призначене. Навіщо ж його мучити й нівечити?»
• Про матір, людей: «Як би вона мене не сварила, я її все одно люблю», «Люблю… я ніколи, їх не покину… хоч я серед них і останній — чередник…»
• «Дома чекали клопоти: згортав на загадку листя, допомагав матері копати город, рубав дрова. Роботи по зав’язку…»
• «Я мушу!.. Гине село і ліс, гине худоба і звірі, гинуть птахи і люди… Я повинен!»