Плз, нужен анализ стихотворения олександра олеся "пам'ятай" + звукови, зорови и дотикови образи коли україна за право життя з катами боролась, жила і вмирала, і ждала, хотіла лише співчуття, європа мовчала. коли україна в нерівній борьбі вся сходила кров'ю і слізьми стікала і дружної і ждала собі, європа мовчала. коли україна в залізнім ярмі робила на пана і в ранах орала, коли ворушились і скелі німі, європа мовчала. коли україна криваві жнива зібравши для ката, сама умирала і з голоду навіть згубила слова, європа мовчала. коли україна життя прокляла і ціла могилою стала, як сльози котились і в демона зла, європа мовчала.
Українські народні родинно-побутові пісні дуже різноманітні за тематикою, настроєм, художніми засобами виразності. У них правдиво відображено все життя українського народу, багатство його духовного світу, найзаповітніші мрії і прагнення. Великий знавець українського фольклору, письменник Михайло Стельмах зазначав: «Нема такої значної події в житті народу, немає такого людського почуття, яке б не обізвалося чи рокотом грому, чи ніжною струною в українській ліриці, яку по праву можна назвати нашим національним скарбом і перлиною світової народної творчості».
Серед найпоширеніших родинно-побутових пісень — пісні про кохання, пісні про родинне життя, колискові та жартівливі пісні. У піснях про кохання передаються всі перипетії стосунків двох: і перше несміливе почуття, яке боїться виказати себе навіть поглядом, і відкрите утвердження щастя закоханих, і сумніви та образи, і біль розлуки, і невтішне горе зраджених, і мрії про майбутнє одруження. Виспівуючи свою любов, дівчина добирає зворушливі у своїй простоті й правдивості слова. Для неї від миленького кращого немає, бо гарне у нього все: і «любая розмова», і «що сам молод, під ним кінь ворон, ще й в сопілку грає!», навіть його сліди їй дорогі: «Та вирву я, вирву кленовий листочок, прикрию, пристелю милого слідочок…» В уяві юнака також постають найпоетичніші образи, коли він думає про свою милу — червона калина, чорноброва, пишна, «серденько, рибонька, дорогий кришталю».
Одним із найпоширеніших мотивів у піснях про кохання є мотив розлуки. І це не випадково: період розквіту народного пісенного мистецтва XV—XVII ст. був часом лицарської звитяги, далеких походів, запеклих боїв. Молоді люди бачилися одне з одним короткий час, а потім минали довгі роки очікування, і від того, як відзначав М. Гоголь, «кохання їх стає надзвичайно поетичним».
Пісні про родинне життя говорять про радість і смуток, щастя материнства й горе сирітства, сімейну злагоду й незгоду. Чимало пісень складено жінками, нещасливими в сім’ї, адже часто дівчину віддавали заміж за нелюба, котрий був, однак, багатим женихом. Потім, у чужій сім’ї, вона ставала наймичкою, над якою збиткувалася свекруха, бо «невістка — чужа кістка», яку бив чоловік-п’яниця.
Мати й дитя — це найпрекрасніші образи із загальнолюдської скарбниці духовності. Чуттєвий зв’язок, що з дня народження існує між матір’ю та дитиною, дуже точно відбивався у зворушливо щирих і безпосередніх колискових піснях. Усю любов і ніжність, бажання бачити своє дитя щасливим, розумним, здоровим, гарним мати вкладає в невибагливі рядки і простеньку мелодію, що підпорядковується ритму гойдання колиски. Монотонний тихесенький наспів і пестливі лагідні слова мають заспокоїти, приспати дитину, тому м’якенькими лапками підступає до мальованої колисочки муркотливий котик, голуби приносять на крильцях сон-дрімоту. І реальні котик, голуби, ластівки, і фантастичні Сонко та Дрімота в колискових піснях діють немов люди, що цілком відповідає дитячому первісному сприйняттю. Ці пісні водночас є і першими уроками, що в доступній формі знайомлять дитину з оточуючим матеріальним світом і моральними цінностями, заохочуючи їх до працелюбності, порядку, доброти і справедливості.
Від добродушного гумору до в’їдливого глузування — таким є широкий діапазон настроїв і почувань у жартівливих піснях. Іронія відчувається у самохарактеристиках: «хоч я гарна, та ледащо», «чи я собі не хазяйка та не господиня — три дні хати не мела, сміття по коліна». У жартівливих піснях постійно звучить протиставлення щедрих і скупих, роботящих і ледарів, скромних і хвалькуватих, кмітливих і недотеп, причому виразна перевага надається першим. Сміху бояться навіть ті, хто нічого не боїться. Так створюється колективна думка про народну мораль, етику й естетику.
Хоч би про що йшлося у ліричній пісні, вона зворушує щирістю й безпосередністю. Її творцям властиве конкретно образне мислення, вони говорять про те, що їх хвилює, викликає радість чи смуток. У родинно-побутових піснях яскраво вимальовується вдача людини: задерикувата чи покірна, вперта чи поступлива, сварлива чи лагідна, а крізь призму почувань однієї людини відбивається характер цілого народу. І саме співзвучність родинно-побутової пісенності із загальнолюдськими цінностями забезпечила їй любов та незгасаючу популярність у народі.