Природа відіграє важливу роль у розвитку подій у творі. Автор, уважний гач природи, наділяє її людськими думками, почуттями. В поемі простежується глибоке знання автором степової природи — опис берегів Дінця як «срібних». Ігор хвалить Дінець, що той «сторожив» його, коли він ховався в заростях річки, й чутливі гоголі й чайки попереджали про наближення людей.Наділення природи людськими якостями простежується в тому, що вона співчуває руським, попереджає їх про небезпеку, коли ігор рушив у похід — світло сонця померкло; допомагає Ігореві в його втечі з полону; Ярославна звертається до сил природи; природа озивається на поразку руських: трава никне, дерева від горя схиляються до землі.Взаємозв’язок людини і природи гаємо у порівняннях людей з птахами, звірами: із турами, соколами, воронами, зозулею. Ігор вступає в розмову з Дінцем і отримує від нього до Злиття природи з діями людей, її дійова активність — перед битвою з половцями криваві зорі світло повідають; чорні хмари з моря йдуть; земля гуде, ріки мутно течуть, прах понад полями несеться; після поразки русичів — широкий сум іде по Русі.Значна увага у творі приділяється значимості сонця — елемента природи.Сонце співпричетне до справ дійових осіб поеми. Більш того, воно зображене поетом як світило, що володіє «даром» пророкування, завбачення: «Тоді Ігор глянув на світлеє сонце й побачив, що воно тьмою всіх його вояків прикрило»; «Сонце йому тьмою путь заступало; ніч, стогнучи йому грозою, птиць збудила...».Передчуттям трагічного результату походу князя Ігоря разом з сонцем сповнена вся природа: тут і «кривавії зорі» і «земля гуде», і «ріки мутно течуть», і «порохи поля прикривають».А ось ще одна цікава поетична інтерпретація образу сонця в «Слові...»: Ярославна, яка плаче на стінах Путивля за Ігорем звертається до сонця як до людини, як до своєрідного вищого покровителя, який посилає всім тепло, світло життя. У цьому епізоді сонце олюднене, одухотворене. В іншому епізоді сонце нарівні з людьми радіє, що Ігор повертається з полону: «Сонце світиться на небесах — Ігоркнязь в Руській землі».Таким чином, автор «Слова про похід Ігорів» — уважний гач природи, є очевидцем того, про що ним написано у творі.
Аналіз будь-якого твору передбачає надання відповідей на наступні питання:
жанр
тема
ідея
головна думка
Жанр твору. Як вже зазначалося вище, «Гусі-лебеді летять…» — це автобіографічна повість.
Літературний рід. Виходячи з того, що цей твір є повістю, він належить до літературного роду, назва якого епос (епіка).
Темою повісті «Гусі-лебеді летять…» є дитинство автора, його спогади про дитячі роки. Також письменник показує життя українського села у двадцяті роки минулого століття.
Ідеєю твору є єднання краси природи та внутрішнього світу доброго маленького хлопчика. М. Стельмах закликає читача любити рідну землю, що «така свіжа, така м’яка, мов колиска».
І нарешті, головною думкою повісті є швидкоплинність буття. Все минає, життя проходить, але в ньому є багато прекрасного, яке треба помічати. Ми повинні бачити красу навколишнього світу та цінувати найщасливіші моменти життя. У родинних стосунках дуже важливі порозуміння, повага, любов, гармонія. Прикладом ідеальних подружніх стосунків було життя дідуся та бабусі Михайлика, в яких «жодна крихітка житейського бруду не виповзла з двору…, недобре слово з їхніх уст не торкнулося жодної людини».
Природа відіграє важливу роль у розвитку подій у творі. Автор, уважний гач природи, наділяє її людськими думками, почуттями. В поемі простежується глибоке знання автором степової природи — опис берегів Дінця як «срібних». Ігор хвалить Дінець, що той «сторожив» його, коли він ховався в заростях річки, й чутливі гоголі й чайки попереджали про наближення людей.Наділення природи людськими якостями простежується в тому, що вона співчуває руським, попереджає їх про небезпеку, коли ігор рушив у похід — світло сонця померкло; допомагає Ігореві в його втечі з полону; Ярославна звертається до сил природи; природа озивається на поразку руських: трава никне, дерева від горя схиляються до землі.Взаємозв’язок людини і природи гаємо у порівняннях людей з птахами, звірами: із турами, соколами, воронами, зозулею. Ігор вступає в розмову з Дінцем і отримує від нього до Злиття природи з діями людей, її дійова активність — перед битвою з половцями криваві зорі світло повідають; чорні хмари з моря йдуть; земля гуде, ріки мутно течуть, прах понад полями несеться; після поразки русичів — широкий сум іде по Русі.Значна увага у творі приділяється значимості сонця — елемента природи.Сонце співпричетне до справ дійових осіб поеми. Більш того, воно зображене поетом як світило, що володіє «даром» пророкування, завбачення: «Тоді Ігор глянув на світлеє сонце й побачив, що воно тьмою всіх його вояків прикрило»; «Сонце йому тьмою путь заступало; ніч, стогнучи йому грозою, птиць збудила...».Передчуттям трагічного результату походу князя Ігоря разом з сонцем сповнена вся природа: тут і «кривавії зорі» і «земля гуде», і «ріки мутно течуть», і «порохи поля прикривають».А ось ще одна цікава поетична інтерпретація образу сонця в «Слові...»: Ярославна, яка плаче на стінах Путивля за Ігорем звертається до сонця як до людини, як до своєрідного вищого покровителя, який посилає всім тепло, світло життя. У цьому епізоді сонце олюднене, одухотворене. В іншому епізоді сонце нарівні з людьми радіє, що Ігор повертається з полону: «Сонце світиться на небесах — Ігоркнязь в Руській землі».Таким чином, автор «Слова про похід Ігорів» — уважний гач природи, є очевидцем того, про що ним написано у творі.
Аналіз повісті
Аналіз будь-якого твору передбачає надання відповідей на наступні питання:
жанр
тема
ідея
головна думка
Жанр твору. Як вже зазначалося вище, «Гусі-лебеді летять…» — це автобіографічна повість.
Літературний рід. Виходячи з того, що цей твір є повістю, він належить до літературного роду, назва якого епос (епіка).
Темою повісті «Гусі-лебеді летять…» є дитинство автора, його спогади про дитячі роки. Також письменник показує життя українського села у двадцяті роки минулого століття.
Ідеєю твору є єднання краси природи та внутрішнього світу доброго маленького хлопчика. М. Стельмах закликає читача любити рідну землю, що «така свіжа, така м’яка, мов колиска».
І нарешті, головною думкою повісті є швидкоплинність буття. Все минає, життя проходить, але в ньому є багато прекрасного, яке треба помічати. Ми повинні бачити красу навколишнього світу та цінувати найщасливіші моменти життя. У родинних стосунках дуже важливі порозуміння, повага, любов, гармонія. Прикладом ідеальних подружніх стосунків було життя дідуся та бабусі Михайлика, в яких «жодна крихітка житейського бруду не виповзла з двору…, недобре слово з їхніх уст не торкнулося жодної людини».