Всі події , які відбуваються з людиною, багато в чому обумовлені тим місцем, де вони відбуваються. Сприйняття реальності людиною сильно відрізняється в залежності від місця, де людина знаходиться. У сучасному світі велика частина людей проживає далеко від красивої і надихаючої природи – в задушливому місті. Але не можна забувати, що природним місцем існування людини є зовсім не місто, а природа. Для свого щасливого існування людина повинна жити на природі, а не поза нею. Одразу, ще з перших рядків твору видно, що Митько – людина дії, адже це саме він має найбільше розвинуту фантазію, яка проявилася у його «демосфенській» промові перед від’їздом. Також він дуже рухливий та непосидючий, адже ну ніяк не міг всидіти над студіюванням «книжкової скарбниці». Сергійко набагато спокійніший за свого друга, і довго вагається над прийняттям серйозних рішень. Водночас Митько – не боягуз. Можливо, навіть відважніший за свого приятеля, адже оселитися біля озера було його ідеєю, та й рятувати Василя кинувся саме він. Але, на мою думку, це також свідчить про його великодушність та, звісно, вміння прощати помилки. Скоріше за все, саме ці чесноти роблять образ Митька привабливим та по-своєму оригінальним. Мені здається, що він може стати хорошим прикладом хоча б для мене, а тоді – й для моїх однолітків та наступних поколінь. Повість «Химера лісового озера, або Митькозавр із Юрківки» розповідає про веселі, незвичайні, таємничі пригоди Сергія та Митька. Історія розпочинається з того, що учні п'ятого класу отримали від учительки ботаніки завдання на літо — зібрати колекцію комах... а замість цього почали полювати на страшного Митькозавра. Наприкінці твору той виявився простим хлопцем Василем, який вирішив розіграти двох друзів. За веселим, пригодницьким характером оповіді і бажанням оспівати справжню дружбу ця повість нагадує трилогію В. Нестайка «Тореадори з Васюківки».
Григір Тютюнник навмисно обирає зиму як тло подій. Бо саме взимку є холодна тиша, тиша і сніг. їх подовгу слухає вразливий Олесь, замість того, щоб жити за правилами, написаними іншими І» людьми, бо вони йому не підходять.Благородний Олесь не сприймає суворий закон буття «або ти, або тебе» і не хоче жити за ним. Замріяний, він вибачає, коли з ним поводяться несправедливо і огидно. Коли енергійний та експресивний однокласник Федько Тойкало вдарив його, але Олесь не став заводити бійку, лише повернувся і пішов. Але одразу вибачив і був дуже радий — теж незвична реакція — коли Федько, відчувши, що зробив неправильно, ні за що вдаривши Олеся, вибачився і навіть у знак примирення дав Олесю пирога.Дід Олеся, Прокіп, — це людина з великим життєвим досвідом. Він намагається навчити хлопця як жити і змагатись на життя, за місце під сонцем. «Щоб було тепло, треба привозити дрова, щоб їх привозити, треба бити коней, щоб вони йшли», — наставляє дід. Але це не влаштовує хлопчика. «Адже їм боляче», — відповідає Олесь, підбиваючи діда, коли він б’є батогом по конячих спинах. Ну а дельше незнаю.
Одразу, ще з перших рядків твору видно, що Митько – людина дії, адже це саме він має найбільше розвинуту фантазію, яка проявилася у його «демосфенській» промові перед від’їздом. Також він дуже рухливий та непосидючий, адже ну ніяк не міг всидіти над студіюванням «книжкової скарбниці». Сергійко набагато спокійніший за свого друга, і довго вагається над прийняттям серйозних рішень. Водночас Митько – не боягуз. Можливо, навіть відважніший за свого приятеля, адже оселитися біля озера було його ідеєю, та й рятувати Василя кинувся саме він. Але, на мою думку, це також свідчить про його великодушність та, звісно, вміння прощати помилки.
Скоріше за все, саме ці чесноти роблять образ Митька привабливим та по-своєму оригінальним. Мені здається, що він може стати хорошим прикладом хоча б для мене, а тоді – й для моїх однолітків та наступних поколінь.
Повість «Химера лісового озера, або Митькозавр із Юрківки» розповідає про веселі, незвичайні, таємничі пригоди Сергія та Митька. Історія розпочинається з того, що учні п'ятого класу отримали від учительки ботаніки завдання на літо — зібрати колекцію комах... а замість цього почали полювати на страшного Митькозавра. Наприкінці твору той виявився простим хлопцем Василем, який вирішив розіграти двох друзів. За веселим, пригодницьким характером оповіді і бажанням оспівати справжню дружбу ця повість нагадує трилогію В. Нестайка «Тореадори з Васюківки».
Ну а дельше незнаю.