Цінність життя навряд чи хтось стане заперечувати. Люди готові на неймовірну кількість найрізноманітніших дій, щоб зберегти своє життя і життя своїх близьких. Думається, що немає нічого такого, що могло б бути для людини важливіше, ніж власне життя або життя близьких. Прикладів тому є величезна кількість.
Думається, що люди не так часто замислюються про те, як продовжити життя, якщо у них все добре. Але варто тільки комусь занедужати, як він починає замислюватися про те, як же вилікуватися і продовжити своє життя. У такі моменти люди дивляться прямо в очі смерті, усвідомлюють, що хвороба може вбити їх, і тому різко змінюють погляди на своє життя. Ті, хто мав шкідливі звички, різко від них відмовляються. А ті, хто раніше не замислювалися про своє здоров’я, думають про нього постійно. Важливо не забувати, що здоров’я людини безпосередньо пов’язане з таким цінним для них життям. Тому кожна людина, яка цінує своє життя і хоче прожити якомога довше, повинна з юних років стежити за своїм здоров’ям. Це включає не тільки повну і однозначну відмову від шкідливих звичок, наприклад, від вживання алкогольних напоїв, куріння сигарет і вживання наркотичних речовин, а й регулярне заняття різними видами спорту. Якщо людина не дотримується цих правил, в старості їй буде дуже складно. Більше того, така людина ризикує померти молодою. Необхідно також вживати заходів для підтримки свого психічного здоров’я. Людина повинна звести до мінімум стреси у своєму житті, більше радіти і спілкуватися з приємними для неї людьми.
Відповідальність за таке цінне для людини життя лежить не тільки на самій людині, а й на державі, в якій вона живе. Саме держава гарантує людині життя в законодавчих актах. Тому держава створює уповноважені органи, такі як міністерство внутрішніх справ, яке охороняє суспільство і кожну окремо взяту людину. Людина повинна цінувати цю дію з боку держави і не зловживати ним.
Крім усього цього варто відзначити, що з ідеєю найвищої цінності життя людини погоджуються не тільки держави, але і самий відомі літературні діячі та мислителі. Такі автори, як Грабовський, Стус, Симоненко, Шевченко, у своїх літературних творах завжди поряд з іншими важливими ідеями робили наголос на тому, що цінність життя людини є для всіх найголовнішою. Зрештою, з усіма ними згоден і я. Так, життя людини – безумовний скарб, який треба берегти і завжди прагнути продовжити.
На узліссі, біля рову, де дідусь мій пас корову, кучеряве, як вільце, зеленіло деревце. І зайчатко, і лисичка називали його — дичка, і колись давно-давно липам скаржилось воно:— Чом я дике? Я не дике! Скоро виросту велике. Нині зовсім невеличке п’ю водичку од кринички, що прозора наче скло… Із зернятка я зросло. Ось довкола ліс буя… Може, кленом стану я, може, дубом в лісі скраю, ще не відаю, не знаю…Тут при нім зайчатко стало, подивилося й сказало:— Ти із яблука, що впало. До землі вчепилось ти, щоб під дощиком рости. Через років сім чи вісім станеш яблунею в лісі!Засміялись лопухи:— Хі-хі-хі! Хи-хи-хи! З неї яблуні не буде, бо затопчуть її люди. Якщо й вродить якийсь плід, то заглушить його глід!Але йшов узліссям дід. З корячка води напився і на дичку задивився: «Непомітна, невеличка, але яблунька, хоч дичка. В бур’янах густих вона, але в корені міцна…»Вирвав дід скрізь лопухи і сказав:— Роздивляйсь зелені сни, а пізніше, восени, я візьму тебе в мій сад, де порічки й виноград, де квітує все зелене,— станеш щепою у мене!І коли зжовтів весь ліс, деревце дідусь приніс до господи й посадив і довкіл обгородив, щоб не сміли зайченята взимку яблуньку чухрати. А на весну залюбки прищепив дідусь бруньки з яблунь тих, що вже великі, що культурні, а не дикі… Й деревце розвеселилось, шовком-цвітом рясно вкрилось. І зросла, як дід хотів, яблуня семи сортів. Дозрівали на осонні білі яблука й червоні.От і казка невеличка вам про яблуню, про Дичку.
Цінність життя навряд чи хтось стане заперечувати. Люди готові на неймовірну кількість найрізноманітніших дій, щоб зберегти своє життя і життя своїх близьких. Думається, що немає нічого такого, що могло б бути для людини важливіше, ніж власне життя або життя близьких. Прикладів тому є величезна кількість.
Думається, що люди не так часто замислюються про те, як продовжити життя, якщо у них все добре. Але варто тільки комусь занедужати, як він починає замислюватися про те, як же вилікуватися і продовжити своє життя. У такі моменти люди дивляться прямо в очі смерті, усвідомлюють, що хвороба може вбити їх, і тому різко змінюють погляди на своє життя. Ті, хто мав шкідливі звички, різко від них відмовляються. А ті, хто раніше не замислювалися про своє здоров’я, думають про нього постійно. Важливо не забувати, що здоров’я людини безпосередньо пов’язане з таким цінним для них життям. Тому кожна людина, яка цінує своє життя і хоче прожити якомога довше, повинна з юних років стежити за своїм здоров’ям. Це включає не тільки повну і однозначну відмову від шкідливих звичок, наприклад, від вживання алкогольних напоїв, куріння сигарет і вживання наркотичних речовин, а й регулярне заняття різними видами спорту. Якщо людина не дотримується цих правил, в старості їй буде дуже складно. Більше того, така людина ризикує померти молодою. Необхідно також вживати заходів для підтримки свого психічного здоров’я. Людина повинна звести до мінімум стреси у своєму житті, більше радіти і спілкуватися з приємними для неї людьми.
Відповідальність за таке цінне для людини життя лежить не тільки на самій людині, а й на державі, в якій вона живе. Саме держава гарантує людині життя в законодавчих актах. Тому держава створює уповноважені органи, такі як міністерство внутрішніх справ, яке охороняє суспільство і кожну окремо взяту людину. Людина повинна цінувати цю дію з боку держави і не зловживати ним.
Крім усього цього варто відзначити, що з ідеєю найвищої цінності життя людини погоджуються не тільки держави, але і самий відомі літературні діячі та мислителі. Такі автори, як Грабовський, Стус, Симоненко, Шевченко, у своїх літературних творах завжди поряд з іншими важливими ідеями робили наголос на тому, що цінність життя людини є для всіх найголовнішою. Зрештою, з усіма ними згоден і я. Так, життя людини – безумовний скарб, який треба берегти і завжди прагнути продовжити.