1) Захар Беркут казав, що сім'я Беркутів ніколи не сплямують своїх рук і серця, тому що Беркути радше самі загинуть, ніж загинуть інші люди через них. 2)Батьки і браття! Нинішня наша побіда – велике діло для нас. Чим ми побідили? Чи нашим оружжям тілько? Ні. Чи нашою хитрістю тілько? Ні. Ми побідили нашим громадським ладом, нашою згодою і дружністю. Уважайте добре на се! Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незламно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас. Але я знаю, браття, і чує се моя душа, що се не був остатній удар на нашу, громадську твердиню, що за ним підуть інші і вкінці розіб’ють нашу громаду. Погані часи настануть для нашого народу. Відчужиться брат від брата, відмежиться син від батька, і почнуться великі свари і роздори по руській землі, і пожруть вони силу народу, а тоді попаде весь народ у неволю чужим і своїм наїзникам, і вони зроблять із нього покірного слугу своїх забагів і робучого вола. Але серед тих злиднів знов нагадає собі народ своє давнє громадство, і благо йому, коли скоро й живо нагадає собі його: се ощадить йому ціле море сліз і крові, цілі століття неволі. Але чи швидше, чи пізніше, він нагадає собі життя своїх предків і забажає йти їх слідом. Щаслив, кому судилося жити в ті дні! Се будуть гарні дні, дні весняні, дні відродження народного! Передавайте ж дітям і внукам своїм вісті про давнє життя і давні порядки. Нехай живе між ними тота пам’ять серед грядущих злиднів, так, як жива іскра не гасне в попелі. Прийде пора, іскра розгориться новим огнем! 3)А
Давно це було. Вісімнадцяте століття. Красивий край, де підняли вгору свої шпилі стрімкі скелі Карпатських гір. Серед цих гір, у квітучій долині, лежало старовинне село Тухля. Мешканці цього села складали єдину трудову громаду, де всі мали рівні права, жили мирно і дружно, були вільними й незалежними. Звісно, керівником такої громади повинна бути наймудріша, найдосвідченіша людина. Саме таким був дев'яностолітній Захар Беркут. Він все своє життя віддав громаді, вважаючи служіння своєму народові метою життя.
Але не завжди все відбувається на користь громаді. І ось на Тухольщині з'явився боярин Тугар Вовк, який прагне заволодіти багатством краю, поневолити його людей. Громада на чолі з Захаром вирішує вигнати боярина із Тухольщини. У мудрого Беркута вистачило сил та енергії, щоб упоратись із цим завданням. Та, як кажуть, одна біда не ходить, а за собою веде іншу. До Карпат підступили монголо-татари, які теж намагалися заволодіти краєм. Боярин вступає з ними у змову, щоб через завойовників досягти своєї мети.
Неабиякий досвід Захара як стратега і тактика приходить на до мешканцям села. Беркут ставить перед людьми найголовніше завдання: не відбити завойовників, а розгромити їх. Його хвилює не тільки небезпека, що нависла над Тухольською громадою, а й та небезпека, яка загрожує іншим селам. Тому він наказує людям покинути село, піти в гори, а ворогів заманити в долину. Саме під умілим керівництвом Захара громада діє так розсудливо. Йому, Беркуту, вірять і тухольці, і всі жителі усього волелюбного краю. Радісно стає Захару, коли він побачив підмогу із сусідніх сіл. А який він вмілий та мудрий організатор військової оборони. Завдяки його розсудливості, правильній організації оборони, передбачливості численне військо ворога було розбите. Боєм керував Захар. Він нічого не боявся. Кулі та стріли його не брали. Скрізь було чути його спокійний, але разом з тим владний голос. Хоч ворогів було набагато більше, але тухольці перемогли. Бо керував боєм розумний та досвідчений Захар Беркут.
Захар — люблячий батько. Він зумів виховати сина справжнім патріотом. У першій сутичці з ворогом гине багато юнаків. Серед них, так думає Захар, і його син Максим. Тяжко переживає втрату Беркут. Але коли дізнається, що син живий, але ж перебуває в монгольському полоні, то не йме цьому віри. Він вважає, що полон — це ганьба. Дізнавшись, що син гідно поводиться у полоні, Захар трохи заспокоюється. Він готовий пожертвувати сином заради ння народу. Тому не погоджується обміняти свого сина Максима на боярина та бегадира Бурунду: "Нехай радше гине, мій син, ніж задля нього має уйти хоч один ворог нашого краю". Чесність Захара Беркута була однаковою як для тухольців, так і для ворога: "Беркути додержують слова навіть ворогові і зрадникові". Честь для Захара — це смисл його життя. Тому він розуміє дочку боярина Вовка Мирославу, яка просить його стати їй батьком. Свого батька вона відрікається, бо не хоче вважатися дочкою зрадника. Тільки така людина, як Захар, могла зрозуміти внутрішній стан душі Мирослави.
Захар Беркут був справжнім патріотом. Помираючи, він заповідає всім жити у згоді та мирі, бути дружніми, пам'ятати, що тільки разом громада здобуде перемогу. Мені подобаються такі люди, як Захар Беркут, бо саме такі люди потрібні завжди. З них ми беремо приклад, вчимося бути справжніми патріотами: вірно служити Батьківщині, цінувати гідність, згуртованість, які роблять громаду непереможною.
2)Батьки і браття! Нинішня наша побіда – велике діло для нас. Чим ми побідили? Чи нашим оружжям тілько? Ні. Чи нашою хитрістю тілько? Ні. Ми побідили нашим громадським ладом, нашою згодою і дружністю. Уважайте добре на се! Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незламно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас. Але я знаю, браття, і чує се моя душа, що се не був остатній удар на нашу, громадську твердиню, що за ним підуть інші і вкінці розіб’ють нашу громаду. Погані часи настануть для нашого народу. Відчужиться брат від брата, відмежиться син від батька, і почнуться великі свари і роздори по руській землі, і пожруть вони силу народу, а тоді попаде весь народ у неволю чужим і своїм наїзникам, і вони зроблять із нього покірного слугу своїх забагів і робучого вола. Але серед тих злиднів знов нагадає собі народ своє давнє громадство, і благо йому, коли скоро й живо нагадає собі його: се ощадить йому ціле море сліз і крові, цілі століття неволі. Але чи швидше, чи пізніше, він нагадає собі життя своїх предків і забажає йти їх слідом. Щаслив, кому судилося жити в ті дні! Се будуть гарні дні, дні весняні, дні відродження народного! Передавайте ж дітям і внукам своїм вісті про давнє життя і давні порядки. Нехай живе між ними тота пам’ять серед грядущих злиднів, так, як жива іскра не гасне в попелі. Прийде пора, іскра розгориться новим огнем!
3)А
Давно це було. Вісімнадцяте століття. Красивий край, де підняли вгору свої шпилі стрімкі скелі Карпатських гір. Серед цих гір, у квітучій долині, лежало старовинне село Тухля. Мешканці цього села складали єдину трудову громаду, де всі мали рівні права, жили мирно і дружно, були вільними й незалежними. Звісно, керівником такої громади повинна бути наймудріша, найдосвідченіша людина. Саме таким був дев'яностолітній Захар Беркут. Він все своє життя віддав громаді, вважаючи служіння своєму народові метою життя.
Але не завжди все відбувається на користь громаді. І ось на Тухольщині з'явився боярин Тугар Вовк, який прагне заволодіти багатством краю, поневолити його людей. Громада на чолі з Захаром вирішує вигнати боярина із Тухольщини. У мудрого Беркута вистачило сил та енергії, щоб упоратись із цим завданням. Та, як кажуть, одна біда не ходить, а за собою веде іншу. До Карпат підступили монголо-татари, які теж намагалися заволодіти краєм. Боярин вступає з ними у змову, щоб через завойовників досягти своєї мети.
Неабиякий досвід Захара як стратега і тактика приходить на до мешканцям села. Беркут ставить перед людьми найголовніше завдання: не відбити завойовників, а розгромити їх. Його хвилює не тільки небезпека, що нависла над Тухольською громадою, а й та небезпека, яка загрожує іншим селам. Тому він наказує людям покинути село, піти в гори, а ворогів заманити в долину. Саме під умілим керівництвом Захара громада діє так розсудливо. Йому, Беркуту, вірять і тухольці, і всі жителі усього волелюбного краю. Радісно стає Захару, коли він побачив підмогу із сусідніх сіл. А який він вмілий та мудрий організатор військової оборони. Завдяки його розсудливості, правильній організації оборони, передбачливості численне військо ворога було розбите. Боєм керував Захар. Він нічого не боявся. Кулі та стріли його не брали. Скрізь було чути його спокійний, але разом з тим владний голос. Хоч ворогів було набагато більше, але тухольці перемогли. Бо керував боєм розумний та досвідчений Захар Беркут.
Захар — люблячий батько. Він зумів виховати сина справжнім патріотом. У першій сутичці з ворогом гине багато юнаків. Серед них, так думає Захар, і його син Максим. Тяжко переживає втрату Беркут. Але коли дізнається, що син живий, але ж перебуває в монгольському полоні, то не йме цьому віри. Він вважає, що полон — це ганьба. Дізнавшись, що син гідно поводиться у полоні, Захар трохи заспокоюється. Він готовий пожертвувати сином заради ння народу. Тому не погоджується обміняти свого сина Максима на боярина та бегадира Бурунду: "Нехай радше гине, мій син, ніж задля нього має уйти хоч один ворог нашого краю". Чесність Захара Беркута була однаковою як для тухольців, так і для ворога: "Беркути додержують слова навіть ворогові і зрадникові". Честь для Захара — це смисл його життя. Тому він розуміє дочку боярина Вовка Мирославу, яка просить його стати їй батьком. Свого батька вона відрікається, бо не хоче вважатися дочкою зрадника. Тільки така людина, як Захар, могла зрозуміти внутрішній стан душі Мирослави.
Захар Беркут був справжнім патріотом. Помираючи, він заповідає всім жити у згоді та мирі, бути дружніми, пам'ятати, що тільки разом громада здобуде перемогу. Мені подобаються такі люди, як Захар Беркут, бо саме такі люди потрібні завжди. З них ми беремо приклад, вчимося бути справжніми патріотами: вірно служити Батьківщині, цінувати гідність, згуртованість, які роблять громаду непереможною.